Несен Г. Досвід проведення експерименту з комплексної реабілітації дитини

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колек­тиву і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

У переломні періоди розвитку цивілізації зро­стає потреба в пошуку істини, нетрадиційних, но­ваторських підходів до розв'язання складних проблем, які ставить перед людством новий гори­зонт історії. У ці періоди тривожно і прискорено б'ється пульс школи, яка має адекватно й ди­намічно реагувати на суспільні зміни, готуючи до них усе нові й нові покоління.

Образно цей стан педагогічної свідомості, душі висловила видатний український педагог Софія Русова у вступі до курсу лекцій "Теорія педагогіки на основі психології", який вона читала в Українському педагогічному інституті ім. М.Драгоманова у Празі і який, на жаль, невідомий ши­рокому педагогічному загалу. Ось ці рядки:

"Все йде, есе минає,

І краю немає".

Цими словами вічний поет виявляє перед нами той постійний рух людності до поступу, рух, що ні на хвилину не зупиняється, що йому немає ані кін­ця, ані краю. Людність раз у раз шукає кращого, йде назустріч новому, створює нові форми життя, створює нові моральні, соціально-політичні ідеали. Стара школа мусить упасти, бо її методи не від­повідають новим принципам науки. Мусить витворитися нова школа, нове виховання".

Думки апостола духу і любові свіжо звучать і нині, коли вирішуються інноваційні проблеми розвитку освіти, школи XXI століття. Школа для дітей з особливими потребами потребує пере­осмислення парадигми навчально-реабілітацій­ного процесу, оновлення змісту, форм і методів становлення особистості учня як суб'єкта життєтворчості, створення сприятливих умов для його фізичного, психічного, соціального та духовного здоров'я.

Однак розв'язати складні проблеми комплексної реабілітації в рамках традиційної школи-інтернату надзвичайно складно. Це потребує від педагогічних колективів пошуку нетрадиційних підходів, проведення проектних, прогностичних експериментів з різних аспектів розвитку й саморозвитку дитини, реабілітаційної педагогіки.

Особливої значущості набувають питання нау­кового забезпечення проведення комплексних, си­стемних експериментів, опанування педагогічними кадрами методології, технології їх організації.

На жаль, у цій справі поки що переважають непрофесіоналізм і некомплексність, поверхові підходи.

Аспектний, факторний підхід, коли експериментується певний напрямок педагогічного жит­тя, який не охоплює школи в цілому, у єдності її змістових, технологічних, управлінських домінант, на наш погляд, сьогодні не є продуктивним. Педагогічний експеримент - це метод пізнання і метод дослідження педагогічних явищ, реалі­зації проективних моделей, спрямованих на до­сягнення нової якості навчально-реабілітаційно­го процесу на основі особистісно зорієнтованої реабілітаційної педагогіки, в основі якої лежать ідеї підходу до дитини як до суб'єкта життєтворчості. Без серйозного науково-методичного, соціологічного, психологічного, медичного, інформаційного забезпечення експеримент не досягне своєї мети. Тут важливо реалізувати системний, міжгалузевий підхід, об'єднавши зусилля педагогів, філософів, соціологів, психологів, медиків. Важливо глибоко продумати стратегічний, змістовий, технологічний, управлінський етапи проведення експерименту, визначити критерії оцінки результатів.

Саме такими параметрами керувався Інститут змісту і методів навчання, який ще 1993 р. розпочав спільно з Хортицьким Центром експеримент з комплексної реабілітації вихованців санаторної школи-інтернату. Своє завдання ми вбачали в методологічному, науково-методичному, соціологічному забезпеченні експериментально-пошукової роботи на майданчику Інституту, де апробуються перспективи технології комплексної медичної, психологічної та соціальної реабілітації дітей. За участю фахівців Інституту педагогіки, Інституту соціології, Київського університету ім. Т.Шевчен­ка Центру надавалася постійна допомога щодо розробки програми експерименту, визначення змі­сту його констатуючого та формуючого етапів, проектування закладу нового типу, проведення наукової експертизи. Хід експерименту двічі роз­глядався на засіданнях вченої ради Інституту змі­сту і методів навчання. Упродовж 1993-1996 рр. проводився соціологічний та психологічний моні­торинг готовності педагогічного колективу Цен­тру до створення інноваційного навчального за­кладу. Одночасно вивчалася результативність на­вчально-виховного процесу з урахуванням цільо­вої спрямованості експерименту на комплексну реабілітацію. Згодом поглиблювалося наукове ке­рівництво впровадженням усіх чинників особистіного реабілітаційного процесу. На наш погляд, важливими умовами забезпечення ефективності експерименту з комплексної реабілітації є такі:

* вибір актуальної проблематики (це досягнення нової якості особистісно зорієнтованого реабілітаційного   процесу   в   умовах   закладу нового типу);

*    спрямованість методології,  методики та організації експерименту на відкриття нових педагогічних явищ, пошук шляхів гуманізації, терапевтичної орієнтації  навчально-реабілі­таційного процесу, створення корекційного та розвивального педагогічного середовища, що є визначальним фактором перетворення вихован­ців на суб'єктів саморозвитку та життєтворчості;

*    послідовне застосування системного струк­турного підходу (тобто розгляд об'єкта дослі­дження як системи, виявлення її елементів, взаємозв’язків), регулярне проведення соціологічного та психологічного моніторингу процесу розвитку навчально-реабілітаційного закладу;

*   комплексне застосування емпіричних і теоретичних методів у процесі організації експерименту з фізичної, психічної, педагогічної, соціальної реабілітації недієздатної дитини;

* визначення очікуваних результатів експерименту, критеріїв ефективної комплексної реабілітації вихованців, до яких ми зараховуємо:

*  спроможність задіювати компенсаційні можливо­сті організму, активізувати існуючі фізіологічні резерви для розв'язання проблем відновлення здоров'я, самороз­витку;

*  засвоєння засобів гармонізації внутрішніх душев­них конфліктів, які сприяють подоланню вікових та особистісних криз;

*  наявність адаптаційних навичок, розвиток комуні­кативної та емоційно-вольової сфер у життєвому про­сторі особистості;

*  усвідомлення пріоритетів життєвих цінностей;

*  уміння будувати життя за власним проектом;

*  культуру життя людини, життєвого самовизначен­ня тощо.

* компетентне наукове забезпечення експери­менту, поетапне узагальнення його результа­тів у навчально-методичних посібниках "Школа життєтворчості особистості" (1995),"Психологія і педагогіка  життєтворчості" (1996), "Мистецтво життєтворчості  особистості" (1997),  "Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття", "Жит­тєві кризи особистості" (1998), підручник з ко­рекційного навчання, де на ґрунтовній експери­ментальній основі розкривається нова філософія реабілітаційної педагогіки, життєтворчий потен­ціал інноваційної школи.

Експеримент допоміг подивитися ніби новими очима на проблеми недієздатної дитини, подолати застарілі нашарування і стереотипи, традиційний підхід до неї як до аномальної, дефективної.

Спільними зусиллями ми вийшли на нову педа­гогіку - педагогіку життєтворчості, у якій закладено потужний проективний потенціал інноваційної школи XXI століття. Педагогіка нової школи допомагає входженню дитини в контекст сучасної культури, становленню особистості як суб'єкта і стратега власного життя. Науковці та педагоги, медики та психолога, усі, хто віддає частку душі і серця такій дитині, вийшли на розуміння життя як акту творчості, коли особистість розробляє і здійснює свій життєвий проект і несе відповідальність за власну долю. Адже, як зазначав Е.Фромм, у мистецтві жити людина - і творець, і предмет свого мистецтва, вона і скульптор, і мармур, і лікар, і пацієнт.

Один із важливих уроків експерименту по­лягає в тому, що ми по-новому стали дивитися на закони, категорії педагогіки, наповнюючи її ідеями життєтворчості, особистісно зорієнтованого реабілітаційного процесу.

Важливого значення в утвердженні особис­тісно зорієнтованого навчання і виховання набуває створення програми життєтворчості особи­стості, у якій було б відображено розмаїття потенційних можливостей дитини для визначення власного буття, життєвої стратегії, життєвого кредо.

Під час експерименту відбулося становлення Центру як закладу інноваційного типу, що має принципово важливе значення для визначення перспектив трансформації, розробки моделей розвитку інтернатних закладів у XXI ст.

У цьому контексті нам слід надалі глибше ви­вчати певні підходи, проблеми становлення гімна­зій та ліцеїв, інтернатів-комплексів, колегіумів на базі шкіл-інтернатів, а також створити іннова­ційний банк передового досвіду, перспективних освітньо-реабілітаційних технологій.

Конче необхідно розробити проект "Школи нового типу на базі інтернатних закладів", ор­ганізувати постійно діючий семінар з питань діяльності закладів інноваційного типу, визначити науково-практичні центри.

Отже, будь-яке реформування навчального за­кладу лише тоді є перспективним, коли воно охоплює весь комплекс проблем, працює на випередження, спрямоване на інноваційний тип розвитку, що зрештою реалізує принципи і підходи педагогіки життєтворчості.

Атмосфера актуалізації та переосмислення життя в Україні потребує нового педагогічного бачення і зміни парадигми у напрямку розвитку й саморозвитку особистості, відновлення фізич­них, моральних і духовних сил дитини з особли­вими потребами.

Однак сьогодні ще рано ставити крапку на експерименті. Пошук триває. Останнім часом він ускладнився поглибленням кризового стану на­шого суспільства, нерозумінням, а інколи і свідо­мим гальмуванням процесу розвитку навчально-реабілітаційних центрів, прагматизацією осві­тянської політики, у якій усе менше і менше міс­ця залишається недієздатній дитині.

Потребують подальшого теоретичного та прак­тичного розв'язання проблеми забезпечення єд­ності педагогічної, фізичної, медичної, соціальної реабілітації; педагогізації медичної реабілітації; розробки змісту та технологічного забезпечення індивідуальної траєкторії розвитку й саморозвитку дитини; опанування педагогами досконалих діагностичних, терапевтичних, корекційних методів. Нам усім, говорячи словами Софії Русової, належить відповісти: що то є та дитина, задля якої ми мусимо утворити відповідно до її особ­ливості атмосферу, і як до неї ставитися, щоб ви­ховання дало найкращі результати.

версія для друку