Нечипоренко В. Становлення освітнього реабілітаційного закладу нового типу

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Усім відома невтішна статистика значного зростання показників захворюваності серед дітей України. За нею стоять конкретні діти, доля яких обтяжена хворобою чи негараздами в родині. Во­ни розгублюються в житті, не можуть знайти своєї соціальної ніші. Це передусім діти з особливими потребами: інваліди, сироти, діти з ма­лозабезпечених сімей.

Ми живемо в дуже складний час - час еконо­мічної та соціальної невизначеності. Навіть до­рослі втрачають певність у завтрашньому дні. Як же бути дітям, особливо тим, у яких дуже слабке здоров'я?

Це занепокоєння і визначило шляхи розвитку нашого закладу. Переведення санаторної школи-інтернату в нову функціональну якість, а саме створення такого закладу, як навчально-реабілі­таційний центр, було забезпечено рядом сприят­ливих умов: це і прогресивні тенденції в розвитку освіти взагалі, і спроможність до інноваційної ді­яльності колективу закладу, і підтримка під час його становлення з боку місцевих органів управ­ління освітою, і керівництво з боку Міносвіти, і здобутки сучасної педагогічної та медичної науки.

Визначальним фактором для розвитку закла­ду стало започаткування соціально-педагогічного експерименту з проблеми комплексної реабілі­тації вихованців санаторних шкіл-інтернатів та створення Міністерством освіти і науки на базі школи-інтернату експериментально-педагогічного майданчика Інституту змісту й методів навчання.

Школа, а особливо школа-інтернат, не може бути байдужою до дитини, а повинна займати щодо неї охоронну, захисну позицію. Якщо ми дбаємо про дитину, прагнемо, щоб їй було тепло, затиш­но сьогодні і щоб її не розчавило майбутнє жит­тя, то функції соціального захисту, педагогічної підтримки в самореалізації, самовизначенні мають бути провідними в сучасній системі освіти.

Обравши одним з основних напрямків пошу­кової роботи соціальну адаптацію, успішне про­дуктивне самоздійснення наших вихованців у житті, ми зосередили зусилля на розбудові ос­вітньо-реабілітаційної системи як особливої педа­гогічної системи, спрямованої на розв'язання за­вдання комплексної реабілітації хворої дитини.

За концепцією комплексної реабілітації, яку розробляють на базі центру, реалізується мета не тільки відновлення фізичного здоров’я, а й станов­лення особистісного та соціального статусу ви­хованців.

В основу процесу комплексної реабілітації по­кладено принцип організаційно-технологічного поєднання програм медичної, психологічної та соціально-педагогічної реабілітації. Кожна з них реалізується методами й засобами діагностики, корекції та профілактики.

•            Медична діагностика спрямована на визначення соматичного та неврологічного стану організму;

•    психодіагностика - на визначення особистісних  характеристик, емоційно-вольової  сфери, інтелекту, характеру;

•    соціально-педагогічиа діагностика виявляє рівень сформованості знань, умінь, навичок, духовних  цінностей та  норм  поведінки  вихованця, а також рівень соціальної адаптованості особистості й комфортності умов її розвитку.

•     Медична корекція спрямована на усунення хвороби або компенсацію її проявів;

•     психокорекція - на зняття стресів, неврозів та підвищення самооцінки й ресурсозабезпеченості вихованців для подолання негативних впливів;

•   соціально-педагогічна корекція допомагає ліквідувати прогалини у знаннях, уміннях та навич­ках, прояви девіантної поведінки та акцентуації характеру, підвищити мотивації навчання й особистісного вдосконалення, а також на розв'язувати про­блеми житла, сім'ї, оточення, підвищувати соціальну адаптованість та продуктивність особистості.

•   Медична профілактика запобігає за­хворюванням або їх загостренню, поліпшує загаль­ний фізичний розвиток;  зорієнтована  на  профі­лактику відхилень у психічному та соціальному розвитку дитини, створення умов для самоактуалізації та самовиявлення особистості через проблем­но насичений простір.

Комплексне застосування різноманітних діа­гностичних, корекційних та профілактичних за­собів має синергійний ефект, тобто ефективність взаємопов'язаних реабілітаційних впливів значно перевищує ефективність тих самих впливів у разі їх окремого застосування.

Наприклад, усвідомлена сформованість меха­нізмів саморегуляції та психологічної компенсації значно полегшує подолання соматичного захворювання, зменшує його значущість для індивідуальної самоактуалізації та самореалізації у суспільстві.

Так само медична допомога сприяє формува­нню впевненості в собі, озброює людину засобами самоконтролю та підтримання її організму в активному стані.

Пошукова робота на базі Хортицького центру спрямована на розробку системи інтеграції ме­дичних, психолого-педагогічних та соціально-пе­дагогічних реабілітаційних впливів, орієнтованих на оптимізацію лікувально-оздоровчої та навчально-виховної діяльності, подолання та профілактику соматичних, психосоматичних і так званих дидактогенних захворювань, шкідливих соціальних впливів.

Концепція реабілітації хворої дитини в умо­вах санаторного інтернатного закладу нового ти­пу ґрунтується на положенні про сприйняття реабілітаційних впливів активною, здатною до ана­лізу та критичного мислення особистістю.

Із цього положення випливає одне з основних завдань освітньо-реабілітаційного процесу - роз­виток суб'єктності вихованця, тобто його здат­ності успішно розв'язувати власні проблеми та свідомо будувати своє життя.

Традиційний підхід до хворої дитини як до безпомічного об'єкта лікування або виховання позбавляє її здатності до самовизначення, бо в цьому разі корекційний вплив спрямовується безпосередньо на вихованця і має директивно-маніпуляційний, а то й відверто насильницький характер.

Корекційне втручання у внутрішній світ дити­ни поза її бажанням та усвідомленими проблема­ми може бути доцільним лише на початку реабілітаційного процесу, коли необхідне радикальне втручання в хід її життєдіяльності для усунення або зменшення впливу хвороби чи шкідливих соціальних факторів.

Часто ми констатуємо, що після усунення при­чини відхилень у медичній та соціальній сферах відпадає потреба у психолого-педагогічних корек­ційних заходах.

У випадках несформованості механізмів пси­хологічного саморегулювання або заблокованості стресу виникає потреба в корекційній роботі пси­холога (індивідуальній або груповій психотера­пії). Але в цьому разі дорослий помічник прагне якомога швидшого пробудження суб'єктності ви­хованця, активізації його власних психологічних ресурсів.

Якщо ж наявна глибока педагогічна занедба­ність, потрібні спеціальні програми педагогічної корекції, результативність яких безпосередньо залежить від позитивної мотивації та активності учня як суб'єкта педагогічного процесу.

Завдання психолога та соціального педагога - знайти нерозкриті ресурси дитини і допо­могти їй використати їх із метою одужання та самореалізації.

Найважливішим складником реабілітаційного процесу з цієї точки зору постає самокорекція, що відбувається за рахунок актуалізації власних ресурсів та застосування рефлексивних методів.

Ефективність організації освітньо-реабілітацій­ного процесу безпосередньо залежить від обраної методології, яка може задовольнити вимога сучас­ного розвитку суспільства на рубежі XXI ст., тобто має бути інноваційною за характером та гуманіс­тичною, орієнтованою на особистість за змістом.

Такою науковою теорією для нас сьогодні є педагогіка та психологія життєтворчості, яка втілила у собі основні гуманістичні ідеї, знання, гіпотези, принципи, методи, опрацьовані багатьма вітчизняними та зарубіжними дослідниками.

Саме ідеї педагогіки життєтворчості здатні запобігти усіченому варіанту освітньо-реабілітацій­ного процесу завдяки виходу на нову парадигму духовного становлення та особистісного розвитку людини в соціумі, засновану на ідеях та прин­ципах плекання людини як творця власного життєвого шляху.

За теорією життєтворчості особистість розгля­дається як суб'єкт життя, котрий здійснює свою власну життєдіяльність, творить власне життя. Людина не просто проживає своє життя, а продукує, створює, свідомо будує його.

Парадигма життєтворчості відкриває перед вихованцями інтернатного закладу перспективу активного життя, запобігає зосередженню дітей на їхніх проблемах і недугах, виводить на шляхи творчої активності в самоздійсненні.

Освітньо-реабілітаційний процес, побудований на основі діагностично встановленого індиві­дуального життєтворчого потенціалу дитини, за­безпечує широке поле для самовиявлення особис­тості, варіативний простір життя, умови для роз­ширення діапазону соціальної поведінки вихован­ців, опанування соціальної реальності та способів якісного самовизначення.

Розбудова інноваційної освітньо-реабілітацій­ної системи зумовила нові вимоги щодо методо­логічної та методичної підготовки педагогічних кадрів, покликаних створювати умови не тільки для повноцінного виховання, а й для подолання негативних факторів особистісного розвитку та ефективної соціальної адаптації дітей з особливи­ми потребами.

Отже, передусім потрібно було визначити ос­новний склад професійно значущих якостей педа­гога навчально-реабілітаційного центру.

У ході пошукової роботи було окреслено мо­дель педагогічного працівника інноваційного за­кладу, яка будується на функціональному спрямуванні фахівця та структурі його діяльності.

Проводячи комплексну реабілітацію, педаго­гічний працівник навчально-реабілітаційного центру реалізовує такі функції:

•               організаторську (створення умов для продуктивної діяльності та позитивного самовиявлен­ня особистості, надання допомоги у її самовизначенні в усіх сферах життєдіяльності );

•   реабілітаційну (здійснення діагностичних, запобіжно-профілактичних  та  корекційно-розвивальних заходів у соціально-правовій і психолого-педагогічній сферах);

•       охоронно-захисну (забезпечення захисту прав особистості в суспільстві взагалі та в учнів­ському, груповому колективі);

•      прогностичну функцію (здійснення про­гнозування процесу особистісного розвитку  вихо­ванців).

До структури діяльності педагога навчально-реабілітаційного   закладу   було   введено   такі функції.

I.     Визначення соціально-педагогічного діагнозу вихованців: вивчення особливостей життя, здібно­стей, стану здоров'я, кола спілкування, ціннісних орієнтацій та мотиваційної сфери, виявлення по­зитивних та негативних факторів розвитку, побуто­вих, медичних, комунікативних, правових та інших проблем.

II. Моделювання, проектування та організа­ція освітньо-реабілітаційного простору:    ство­рення умов для розв'язання проблематики життє­діяльності вихованців та адаптаційно-продуктив­ного введення їх у соціум (поряд із забезпеченням профілактики девіантної поведінки).

III.   Соціально-педагогічний моніторинг: відстеження ефективності власної соціально-педаго­гічної діяльності відповідно до встановленого критерію.

Визначальне місце у структурі діяльності пра­цівника центру посідає її аксіологічно-гуманістичне спрямування (ставлення до підростаючої людини як до цінності; прагнення допомагати їй, піклуватися про неї; орієнтація на соціальний за­хист особистості, вияв доброти, милосердя і діяль­ної турботи).

За цими загальними вимогами опрацьовано професіограми всіх категорій педагогічних пра­цівників центру: викладачів, соціальних педагогів-вихователів, педагогів-реабілітаторів, психоло­гів. Водночас деталізується процесуально-тех­нологічний компонент діяльності відповідно до сфери призначення фахівця, визначаються зміст та конкретні технології організації праці, необ­хідний діагностичний та корекційно-розвивальний інструментарій.

Діяльність педагогічного працівника нової формації в умовах навчально-реабілітаційного за­кладу не може відбуватися успішно без відпо­відного змістового та технологічного забезпечен­ня. В умовах експериментального педагогічного майданчика вже розроблено та запроваджено у практику інноваційні педагогічні технології: про­ективно-рефлексивну технологію навчання та ви­ховну технологію проективного самоздійснення. Завершується створення програми виховної ро­боти з реабілітаційним компонентом -програми життєтворчості особистості.

Важливим фактором успішності діяльності за­кладу нового типу ми вважаємо, зокрема, реорга­нізацію системи управління на засадах проективно-рефлексивного підходу, який характеризується концептуальним, системоутворювальним цілепокладанням, прогнозуванням і проек­туванням результату, моделюванням процесів,

формуванням методичних банків, обов'язковим самоаналізом усіх напрямків діяльності з боку всіх членів колективу центру, в тому числі учнів, та системним попереджувальним аналізом функціонування всіх структурних компонентів освітньо-реабілітаційної системи (організація управлінського моніторингу).

Вважаємо, що нам вдалося реалізувати й одне з основних завдань управління в нових умовах: створити атмосферу співробітництва та співтворчості в загальношкільному колективі (за Стату­том - це співробітники закладу, вихованці та їхні батьки).

Внаслідок консолідації пошукового потенціалу педагогічного колективу закладу було розроблено та реалізовано технологічну карту переведення санаторної школи-інтернату в нову функціональну якість, що відзначається не лише змінами у струк­турі закладу, а й комплексною перебудовою всіх його функціональних компонентів, виходом на інноваційну освітньо-реабілітаційну систему, відмінну від традиційної за метою, завданнями, змістом, педагогічними підходами, технологічним забезпеченням та критеріальними показниками.

Позитивні наслідки соціально-педагогічного експерименту "Комплексна реабілітація вихованців санаторних шкіл-інтернатів" сприяють поширенню практики створення в різних регіонах України навчально-реабілітаційних центрів - освіт­ніх закладів нового типу, спроможних забезпечити становлення в житті дітей, які мають недуги, вивести їх на шлях творчого самоздійснення.

версія для друку