Масунова Л. Погляд на підготовку вчителя до роботи з дітьми з особливими потребами

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Забезпечення потреб дитини, створення умов для її повноцінного розвитку - один з найважливіших пріоритетів політики кожної держави і моральний обов'язок кожного громадянина.

Дитині, яка з'являється на світ, необхідні їжа і житло, любов і ласка, можливості навчатися і розвиватися, спілкуватися з однолітками, відчува­ти себе під захистом дорослих від насилля і жор­стокості.

Виняткової турботи потребують діти з особли­вими потребами. Вони є у кожній державі, їхня кількість постійно зростає.

Таким дітям необхідно створити оптимальні умови, які б допомогли звести до мінімуму наслід­ки їхніх розладів. їм потрібна допомога спе­ціалістів і, що найважливіше, чуйне й доброзич­ливе ставлення оточуючих.

На жаль, в нашій державі багато таких дітей, і їхні сім'ї залишаються віч-на-віч зі своїм горем, замкнуті у вузькому просторі власного житла, яке часто буває незадовільним. Зрозуміло, що в таких умовах ці діти приречені на примітивне й нещасливе існування.

Практика доводить, що своєчасне втручання у розвиток дітей із особливими потребами, створен­ня умов для їхньої соціальної адаптації може до­корінно змінити ситуацію, забезпечити розвиток життєтворчості.

Звичайно, це зробити нелегко. У наш час тягар цього обов'язку, здебільшого, беруть на себе громадські організації разом із сім'ями, у яких є діти-інваліди. Їхня праця - справжнє подвижництво, натхненне добротою, яке сміливо можна назвати моральним подвигом.

Семінар "Діти з особливими потребами в демократичному суспільстві: забезпечення їх потреб", організований у рамках програми "Крок за кроком", що проходив у Львові в травні 2000 р., був спрямований на те, щоб змінити погляд гро­мадськості на дітей з особливими потребами. Ми повинні сприймати їх не як людей, котрі потре­бують особливої опіки в ізольованих у мовах, а як таких, що мають жити серед нас, бути потріб­ними нам і облагороджувати нас.

На семінарі наголошувалося на тому, що саме залучення дітей із особливими потребами у зви­чайні класи загальноосвітньої школи допоможе їм навчитися жити й працювати у звичайних умовах, стати самостійними і не страждати від того, що вони не такі, як інші.

Не секрет, що кожного року до загальноосвіт­ніх шкіл приходять діти з проблемами розумово­го розвитку. Батьки кожного з них люблять свою дитину, якою б вона не була, і не хочуть віддава­ти її до спеціального закладу, навіть якщо це ви­значає комісія.

Перебування такої дитини у школі перетворю­ється на звичайне відсиджування, де вчитель май­же не звертає уваги на неї, а діти насміхаються, а то й знущаються з неї.

Учитель не готовий працювати з такою дити­ною, не здатний усвідомити того, що й у неї є силь­ні сторони, спираючись на які, можна скласти індивідуальну програму максимального розвитку й у співпраці зі спеціалістами забезпечити формування її життєвої активності.

Отже, найперше, необхідно зорієнтувати вчи­теля на розв'язання цієї проблеми і надати йому необхідну допомогу.

Було б добре в педагогічних вузах читати спецкурс про роботу з дітьми з особливими по­требами, а для вчителів конче потрібне проведення навчально-практичних семінарів, забезпечення необхідною літературою з цієї проблеми. Ще кра­ще було б налагодити підготовку педагогів за спе­ціальністю "вчитель-реабілітолог".

Що необхідно знати вчителю початкових кла­сів для успішної роботи з дітьми з особливими потребами?

Можливості таких дітей значною мірою за­лежать від сподівань учителя. Якщо він вірить в успіх, то обов'язково досягне його. Це є основ­ний і визначальний моральний принцип дії.

Необхідно виробити в собі цілісне сприйнят­тя дитини, не зосереджуватися на її розладах, а розробляти програму розвитку, спираючись на її сильні сторони.

Крім того, учителю потрібні знання про типо­вий і нетиповий розвиток дитини, про методи на­вчання дітей з особливими потребами. Він пови­нен уміти вести спостереження, записи та оціню­вання, співпрацювати з батьками та фахівцями.

Під час проведення семінару про досвід робо­ти з цих питань розповідали американські вчені та працівники програми "Крок за кроком".

Вони рекомендують розпочинати роботу зі збору інформації про дитину для створення спри­ятливого оточення, яке б допомогло забезпечити розвиток позитивних імпульсів дитини.

Основне джерело інформації - спостере­ження. Цей процес має відбуватися вдома, у шко­лі, в суспільстві,з огляду на можливості та потре­би дитини. Найперше, необхідно з'ясувати історію хвороби дитини, але не можна забувати про те, що суто медичний підхід зосереджується на розладах дитини і нехтує її сильні сторони. Дуже важливо спостерігати дитину у грі, у спілкуванні з дорослими та з іншими дітьми. Це допоможе зрозуміти її інтереси, мрії, отримати відомості про її спосіб життя, навички.

Основним засобом збору інформації є порт­фоліо. Зміст портфоліо і його форма можуть бути довільними і визначаються самим учителем. Ана­лізуючи досвід використання портфоліо в роботі з дітьми з особливими потребами, рекомендовано

заносити до нього такі матеріали:

•  висновок лікаря про стан здоров'я дитини;

•  анкету для батьків;

• інформацію спеціалістів та попередніх вихователів;

•  записи про ставлення оточуючих до дитини;

•  спогади батьків;

•  сімейні фотографії;

•  зразки сімейних робіт;

•  результати тестування власних можливостей дитини тощо.

Ця інформація допоможе провести об'єктивне оцінювання розвитку дитини, сприятиме самоана­лізові, взаємодії з батьками, складанню індивідуальних програм для успішного розвитку дитини.

Зусилля вчителя можуть досягнути мети лише за умови тісної співпраці з батьками. Втручання в розвиток дитини у фокусі потреб кожної кон­кретної сім'ї розширює можливості батьків у за­доволенні її потреб. Щоб допомогти родині в зу­силлях створити сприятливе оточення для роз­витку дитини, вчитель має визначити прагнення та плани сім'ї, її можливості. Дуже часто батьки потребують інформації про те, як навчати дитину вдома, які умови необхідно створити для неї, як взаємодіяти з дитиною в певній ситуації, як реагу­вати на прояви неадекватної поведінки. Кожна сім'я, де росте дитина з розладами, шукає поради та підтримки спеціаліста і дуже часто не знахо­дить її. Вчитель має постійно обговорювати з батьками проблеми та успіхи дитини, часто від­відувати сім'ю, допомогти одержати консультацію фахівців та знайти можливі джерела соціальної підтримки.

Однак у нас ще не створено системи соціаль­них служб для роботи з дітьми з особливими по­требами. Навіть у районному центрі іноді важко знайти спеціаліста-дефектолога, психотерапевта, працетерапевта, не кажучи вже про реабілітолога. Дуже часто логопедами працюють люди без спеціальної освіти. Важко йдуть на співпрацю офі­ційні органи влади.

Слід зазначити, що сьогодні для розв'язання цієї проблеми дуже багато робиться силами гро­мадськості, що спирається на підтримку міжна­родних фондів і товариств.

Взагалі, втілення інклюзивних програм для дітей із життєвими проблемами - завдання не з легких, але можна і треба рухатися крок за кроком уперед, об'єднавши всі зусилля для мобілі­зації існуючих можливостей.

версія для друку