Левінець Н. Роль засобів народної педагогіки в роботі з дітьми, які мають особливі потреби

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Людина обмежена природою. Цю думку важ­ко сприйняти, хоч вона і не може бути популяр­ною, бо суперечить ідейним важелям звичайної людської свідомості, спрямованої на перетворення навколишнього світу. Йдучи вперед у своєму розвитку, ми звикаємо оцінювати інших за їхніми можливостями, і навіть співчуття дає нам право вважати себе кращим за того, кому співчуваємо.

Хоча коли замислитися, то вроджені якості не можуть бути критерієм успішності всього по­дальшого життя. Народжуючись абсолютно безпорадною, людина часто лишається незахищеною перед обставинами. І лише засвоюючи досвід, осо­бистість опановує життєві ситуації, долає перешкоди. Не можна говорити, що кожний має рівні можливості, це залежить від багатьох чинників і також від природних даних людини. Але ж за відповідністю до певних стандартів фізичних та психічних показників розвитку організму немож­ливо визначити, наскільки кожна людина є талановитою або обдарованою. Іноді трапляються си­туації, коли особистість втрачає частину своїх природних можливостей з незалежних від неї при­чин або ж народжується з певними розладами. То­ді особливого змісту набуває навчання, передача досвіду, виховання якостей характеру, розвиток певних умінь. Маючи особливі потреби, дитина мо­же бути дезадаптованою в суспільстві, якщо не ма­тиме уніфікованих знань про навколишній світ.

Засоби народної педагогіки якнайкраще розв’язують ці завдання, бо вони акумулювали знан­ня, набуті упродовж багатьох століть, у формах, що засвоюються на рівні підсвідомості і відпові­дають генотипним джерелам розвитку психіки. Кожний із цих засобів чітко структурований за змістом, спрощений для сприймання й у формі ці­лісних уявлень заповнює прогалин, що можуть виникнути у свідомості при різних видах ушкоджень.

Народний світогляд запровадив принцип гу­манного ставлення до порушень розвитку та ні­коли не обмежував спілкування і навчання дітей з розладами, навпаки, допомагав їм у реалізації своїх можливостей через залучення до ремесел, обрядовості, творчості, фольклору.

Народна педагогіка торкається глибинних стрижнів психіки, врівноважуючи внутрішні кон­флікти особистості. В народному світобаченні людська уява позбавлена відчуття самотності. Немає розриву між окремою людиною й приро­дою в цілому, суспільством, всесвітом. Одним із головних факторів народного виховання є природовідповідність. Незалежно від індивідуальних обмежень або переваг людина поєднана з навко­лишнім - рослинами, тваринами, природними явищами, іншими людьми. Вона опановує цей світ, але не має права порушувати властивої йому гармонії. І сама також захищена цією гармонією від негараздів. Як дбайливий господар, вона несе відповідальність за свої дії й отримує все необхід­не для життя, своїх потреб наполегливою працею, сумлінням. Таке ставлення виховує моральні якості, вольові і практичні. Всіляко підтримується самостійність, ініціатива, винахідливість. Внутрішня впевненість у своїх силах, врівноваженість, взаєморозуміння - головне для поведінки. Високо цінуються такі риси характеру, як тер­пимість, терплячість, невибагливість та радісне сприйняття навколишнього, адже людина на­роджується для радості. У цьому вбачається сенс життя, сенс виховання, розвитку. Необхідно роз­глянути деякі чинники народного виховання, щоб зрозуміти, наскільки дійовими вони можуть бути в роботі з дітьми, які мають особливі потреби.

Залучення дітей до народних обрядів відбува­лося тією мірою, якою вони можуть допомогти дорослим, здебільшого залучаючись на допоміжні ролі або ж на ролі спостерігачів. Але широке об­рядове дійство настільки вражає дитячу уяву, що наповнює змістом ігри малечі, дає знання про по­бут, формує світогляд. На основі цих спостере­жень будуються складні почуття, духовна основа дійсності.

Усна народна творчість, зокрема казка, - це те джерело розвитку дитячої думки, значення якого важко або й неможливо перебільшити. Всі психічні процеси - увага, пам’ять, вищі - мислен­ня та уява - насичуються енергією при сприйман­ні народних казок. Казки дають багаті знання про природу, рослинний та тваринний світ, людей, допомагають фантазувати, думати, навчатися дума­ючи, тренують уважність, спостережливість, учать добру, любові, виховують моральні якості дитини, даючи їй цілісні уявлення про добро та зло, моральність та аморальність вчинків, доцільність практичних дії, бажань. У казках зібрані цілісні життєві програми, наслідуючи які дитяча свідо­мість набуває незамінних чинників життєздатності.

Через ставлення до героїв казки дитина оби­рає свій неповторний комплекс життєвих цілей, ідеалів, формує над свідомість. Вона вчиться вищим формам мислення - абстракції, алегорії, за допомогою метафор збагачує мову, розуміє на­тяк, дотеп. Через казку формується оптимістичне ставлення до життя, гумор. Дитина розуміє красу слова, його силу, значення. Вчиться любити рідну мову, культуру, бережливо ставитися до всього живого на землі.

Окремо можна виділити народну поезію як форму усної народної творчості. Вірш сприйма­ється дитиною не тільки як специфічний за фор­мою - поетичний твір, а й як особливе світобачен­ня, особлива любов, ліричне ставлення до природи, іншої людини, бажання підкреслити свої почуття, особливим чином розповісти про враження, переживання. Недарма в багатьох дітей вияв­ляється схильність до складання віршів. Дитяча психіка надзвичайно багата емоційно, тому що по­требує впливу висловлювання своїх переживань. Окрім того, поезія має терапевтичне, компенсаційне значення, що особливо цінно при якомусь обмеженні в дитини.

За народними поняттями, рух являє собою джерело життя, а дитина символізує цей рух. То­му надзвичайно велике значення у вихованні ди­тини мають народні рухливі ігри. За допомогою особливих вправ у цих іграх розвиваються не­обхідні навички, зміцнюються певні групи м'язів, тренується серцево-судинна та нервова системи, правильно розвивається опорно-руховий апарат. Рухливі ігри вчать зосередженості, розвивають волю, витривалість.

За їх допомогою відбувається підкорення власного тіла, контролюються ті процеси, з якими дитині ще важко впоратися. Звичайно, більшість цих ігор зорієнтована на дітей без особливих потреб, але при уважному перегляді, доборі їх для певних груп, можливий навіть лікувальний вплив. Народні рухливі ігри часто виконують роль своєрідних розвивальних програм для певних систем організму. Наприклад, так звані утішки - коротенькі пісеньки або віршики - поєднані зі своєрідними вправами. Це форма емоційного спілкування дорослих з дитиною, побудована на знанні психології дітей різного віку. Починаючи з раннього віку, ці вправи тренують найпростіші рухи, вчать ходити тощо.

Дибки, дибки!

Ходить котик по лавочці,

Водить кішку за лапочки:

Диб, диб, диб!

Оперувати кистю руки (коли пальці дитини рухаються особливим чином - різні варіанти "Сороки-ворони"), тримати предмет і маніпулювати ним ("Кую, кую чобіток") та ін. У подібних іграх тренуються всі групи м'язів, відбувається емоційне та вольове програмування рухів, що по­ступово стають звичними, відпрацьованими. Крім того, такі ігри - своєрідна кінестетична система впливу на мозок, що допомагає розвивати увагу, пам'ять, мислення. За допомогою рухливих ігор відбувається опанування складних рухових процесів, розвиток усієї сенсорної системи орга­нізму, тому що рухи впливають на відчуття, допо­магають орієнтуватися у просторі, контролювати положення свого тіла. При групових іграх дитина адаптується в колективі однолітків, учиться спілкуватися, пристосовує свої потреби до потреб оточуючих. Вона намагається виконати завдання якнайкраще, емоційно підкріплює свої успіхи, наслідує приклад інших, співчуває тим, у кого відразу не виходить якась дія. Дитина з особливими потребами вчиться говорити про допомогу, знає, коли і в чому їй треба допомогти, вміє звертатися до інших. Граючись, дитина не відчуває себе обмеженою, тому їй набагато про­стіше навчитися багатьом руховим прийомам, ніж навіть виконуючи спеціальні вправи.

На заняттях з образотворчої діяльності слід якнайширше ознайомлювати дітей з народним ми­стецтвом. Народні мотиви присутні в орнаменті на вишиванках, кераміці та інших побутових предметах. Орнамент містить у собі настільки ба­гату символічну інформацію про довкілля, що є джерелом розвитку майже всіх функцій сприй­мання. По суті, народний орнамент - це закодо­ваний простір з найповнішими знаннями про форму предметів, їхній зміст та значення. Тому важливо навчити дітей не тільки зображувати про­стір, а й уміти розшифрувати ці символи та розуміти їхнє значення для людини. Прищеплю­ючи дітям почуття прекрасного, навчаючи їх пе­редавати зміст своїх спостережень, емоцій, по­чуттів, ми вчимо і практичним навичкам, залучаємо до певного ремесла. Такі форми роботи, як писанкарство, килимарство, вишивка та ін. здавна мають велику повагу і високо цінуються. Тому на­полеглива праця в цих народних промислах створює для дитини певну спрямованість на майбутнє. А діти, які мають обмеження, дуже часто розви­вають надзвичайні художні здібності. Глибокий зміст народного живопису, його символізм дає ду­ховну основу людині в її сприйманні навко­лишнього світу.

Засоби народної педагогіки дуже багаті своїми формами. Ми перерахували тільки деякі з них, але існує ще велика кількість так званих малих жанрів фольклору, які використовуються як у повсякденному житті, так і на свята, під час об­рядів, навчання. Це і лічилки, зговірки, мирилки, пестівки, забавлянки, приказки, прислів'я, при­мовки тощо. Вони зберігають велику народну мудрість, викладену лаконічною, зрозумілою мо­вою, являють собою незамінний компонент ви­ховання, невичерпне джерело розвитку.

Сьогодення можна назвати часом відродження народних традицій, звичаїв, відродження нації. Якщо уважно спостерігати за цим процесом, то це навчання у дітей відбувається природніше, ніж у дорослих, тому необхідно з раннього віку при вихованні малюка звертатися до багатого арсена­лу засобів народної педагогіки, відшукуючи там потрібний матеріал. Звичайно, необхідно мати відповідні програми, розробки занять з викори­станням народних ігор, фольклорних елементів тощо, але цей матеріал настільки багатий і легко пристосовується до умов, що може застосовува­тися в роботі з різними групами дітей як за віком, так і за можливостями. Щоб якнайповніше його використати, треба частіше звертатися до народної творчості, етнічних досліджень, народознавства.

версія для друку