Кошелівська О. На шляху до морального вибору дитини

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Починаючи з моменту народження, малюк піз­нає навколишній світ, відкриває нове, взаємодіє з ним, навчається впливати на нього і перетворювати. Відтак, виникає безліч ситуацій, у яких дити­на постає перед проблемою: як бути? як вчини­ти? чому надати перевагу? Спочатку відповіді на ці запитання дає дорослий. І це природно. Адже власний досвід дитини ще надзвичайно обмеже­ний. Саме взаємини "дорослий - дитина" головним чином визначають напрямки, зміст та темпи розвитку малюка. З моменту народження ці від­носини спрямовані на безпосереднє задоволення дитячих потреб. Але з кожним днем малюк росте, навколишній світ для нього все більше розширює свої межі. Підвищується ступінь самостійності дитини. Збільшується кількість ситуацій, у яких вона повинна прийняти рішення самостійно. Це зробити непросто, навіть тоді, коли проблеми й альтернативи їх розв'язання зачіпають інтереси самої дитини. Але трапляється й так, що від ре­зультатів її вибору залежить інша людина: до­рослий чи одноліток. У такій ситуації можна вчи­нити або так, як хочеться (як потребує сам ма­люк), або так, як вимагають правила взаємодії з іншими. Тобто вступає в дію моральна норма. Во­на обмежує і спрямовує дії дитини, яка вирішує, виконати чи не виконати її. Таким чином вибір дитини набуває якісно нового морального змісту. Одним із двох полярних наслідків такого вибору є моральна дія (моральний вчинок), що ха­рактеризується вільною відмовою від задоволен­ня власних потреб заради виконання моральних норм чи заради задоволення потреб інших.

Моральний розвиток передбачає привласнення дитиною моральних норм, їх узагальнення, інтеріоризацію та формування внутрішніх "моральних інстанцій". Центральною проблемою, яку необхідно розв'язати педагогам для забезпечення цього розвитку, є умови перетворення зовнішніх об'єктивних моральних норм, які знає дитина, у реальні мотиви ЇЇ поведінки. У практиці кожного вихователя трапляються випадки розходження між знанням норм, словесною готовністю їх до­тримуватися та реальним виконанням у поведінці дошкільників. Вчинки дітей набувають мораль­ного змісту, якщо в них виражається ставлення дитини до інших людей; причому позитивним вчинок можна назвати лише тоді, коли мотиви, що його спонукали, є моральними (тобто праг­нення дотриматися норм переважає над бажан­ням задовольнити власні інтереси). Це потребує від дитини значних зусиль: вольових, інтелекту­альних. Вона має проаналізувати ситуацію: як можна вчинити, які можливі наслідки її дій, як це вплине на інших людей; докласти вольових зусиль, щоб зробити не те, що їй хочеться, а те, що потрібно. Якщо в результаті цих зусиль пере­магають суспільно значущі мотиви, дитина вільно, без зовнішнього примусу і контролю діє в межах моральних норм. Можна говорити про її мо­ральний вибір.

Кому з вихователів дитячого садка не доводилося бути свідком і суддею в таких чи подібних до описаних нижче ситуаціях. Їдальня. Сніданок. Лунає голос Сашка: "А Максим кинув у мене хлібом!"- "Це не я!"- Мак­сим підводить на вихователя чесно розплющені оченята...

Діти вдягаються на прогулянку. Вихователь допомагає комусь із дітлахів впоратися з "не­слухняними" ґудзиками. Раптом чути: "А Максим мене штовхає!" За спиною вихователя розігруєть­ся справжня битва: Максим хоче сісти саме на те місце, де сидить Марійка.

Група дітей іде сходами на подвір'я. Максим, який стоїть майже останнім, раптово зривається бігти, штовхаючи дітей і вихователя... І знову хтось із дітей образився, комусь стало боляче...

Життєві сценарії можуть бути найрізноманітнішими. Кожен педагог може пригадати безліч аналогічних прикладів.

Таких дітей часто називають "важкими". Вони бувають нестриманими, агресивними, зухвалими, жадібними, можуть говорити неправду, не реагувати на зауваження дорослих. Одним словом, во­ни неслухняні. І чим більше проблем виникає у вихователя в роботі з таким малюком, тим більшої уваги він потребує. Адже в результаті найгірше почувається сама дитина.

Дошкільник, який має неадекватну поведінку, у цілому може бути нормально розвиненим: і ін­телектуально, і фізично. Він із задоволенням рахує на заняттях з математики, любить і вміє ма­лювати, найкраще у групі переказує казки. Він розумний, допитливий, багато чого вміє робити. Справжні проблеми виникають у такої дитини, коли вона вступає у взаємини з людьми, які її ото­чують. Група дитячого садка - це перше соціальне середовище, у яке потрапляє дитина. Сто­сунки, які виникають у ньому, регулюються об'єктивно існуючими моральними нормами. Діти їх засвоюють уже в конкретизованому вигляді - як правила поведінки.

Під впливом різних обставин малюк, досягнувши шестирічного віку, отримав тільки певні моральні знання (правила поведінки, зразки то­що). Він не задумуючись скаже, що дорослих треба поважати, що битися - це погано, що не можна обманювати, треба ділитися, допомагати меншим за себе. Однак між формулюванням пра­вила і реальною поведінкою дитини велика відстань. Щоб її подолати, недостатньо лише знати моральні норми. Необхідно їх прийняти, відчути, усвідомити значення і цінність дотримання пра­вил для самої дитини та для оточуючих.

У ситуаціях, які згадувались вище, спостеріга­ється явище, протилежне моральному вибору.

Максим добре знає, як слід поводитися в їдальні, як потрібно ставитися до хліба. Однак уранці вдома він ласував цукерками, і тому їсти йому не хотілося, а хотілося бешкетувати. Не зна­ючи, чим себе зайняти за столом у їдальні, він таким чином себе розважав. Чи думав хлопчик про наслідки своїх дій? Спочатку ні. Подумав по­тім, коли в полі його зору з'явився вихователь.

Бажаючи уникнути покарання за погану пове­дінку, малюк вирішує сказати неправду. Про те, що обманювати не можна, він теж добре знає.

Якщо детально проаналізувати кожну таку си­туацію, можна зробити висновок, що в дитини ще не сформована здатність у ситуації морального вибору самостійно здійснити вчинок, який від­повідає моральним нормам. У більшості випадків на вибір дитини впливають її безпосередні по­треби, бажання, емоції, переважає мотив "я хочу саме цього" ("мені треба ..."тощо). Така тенден­ція в дитячій поведінці має насторожити вихова­телів. Бо дитяче бешкетування в дошкільному ві­ці з роками може перерости у серйозні порушен­ня з тяжкими наслідками для самої дитини чи для інших людей.

Неадекватна поведінка буває в дітей через най­різноманітніші причини. Можливо, дитину занад­то опікали вдома (усе, навіть найдріб'язковіше питання, вирішували за неї дорослі). Приймати са­мостійні рішення, звичайно ж, дитина не вміє, тому поведінка в неї спонтанна, позбавлена елементарної логіки. Або, навпаки, удома все вирішували дитячі забаганки, на задоволення яких працювала вся родина. Можливо, були якісь інші обставини. Але, поки ще не пізно, треба навчити малюка рахуватися із загальними для всіх нормами.

Це одна з обов'язкових умов компетентності в різних сферах соціального життя: як малюк на­лагоджує стосунки з іншими, як сприймає себе серед оточення, як регулює свою поведінку, як оцінює вчинки, власні або інших людей, які мо­ральні почуття виявляє в різних ситуаціях. Для досягнення належного рівня компетентності дитині недостатньо знати правила поведінки. Не­обхідно їх відчути, пережити, прийняти, втілити у вчинках і взаєминах з людьми. Здобуті саме таким чином навички поведінки збагатять жит­тєвий досвід дитини.

Щоб негативні прояви в поведінці дитини змі­нилися на позитивні, моральні, слід створити сприятливі умови, відповідним чином організува­ти перебування її в соціальному середовищі, зо­крема у віковій групі дитячого садка. Головне - спрямувати активність дитини на самостійне від­криття, пізнання моральних норм та втілення їх у власних вчинках. Таке складне завдання покла­дається саме на вихователя дошкільного закладу. По-перше, йому належить провідна роль у засво­єнні дитиною моральних норм, бо він - носій зразків, джерело мотивів дитячої поведінки. По-друге, він організовує діяльнісне середовище дитини, опосередковано спрямовує її поведінку у групі дітей. По-третє, має змогу співпрацювати з батьками, надавати їм посильну допомогу для спільного розв'язання виявлених проблем.

Діти з неадекватною поведінкою потребують особливої уваги вихователів. Кожний вчинок ма­люка з порушенням моральних норм потребує негайної реакції дорослого. Але такої реакції, яка б торкнулася почуттів малюка і змусила б зами­слитися. Якщо вихователь спробує висловити оцінку: "Ти поганий" або "Ти забіяка, і тому з тобою ніхто не гратиметься", - це може образити дитину, викликати ЇЇ протест, що спровокує більш серйозні порушення.

Виявляти своє ставлення до порушень дити­ною правил поведінки вихователю слід дуже обе­режно. Треба показати їй, що неприємним для вихователя є конкретний вчинок або його негатив­ний результат. До самої ж дитини ставлення не змінилося. Така реакція дорослого допоможе ма­люкові встановити зв'язок між своїм вчинком та станом іншої людини, це викличе відповідні емоції та переживання. Отже, у досвіді дитини з'явиться інформація: "Те, що я зробив, було неприємним для іншого". Відтак, постає запитання: як надалі цього можна уникнути? Практика власного досвіду не дає необхідної відповіді. У даному випадку дитина потребує допомоги вихователя, яка полягає в тому, що дорослий створює умови, за яких би вона, діючи певним чином, відшукала потрібну відповідь. Моральні правила при цьому не даються їй ззовні в готовому вигляді, а відкриваються нею самостійно, внаслідок аналізу та оцінки власних дій. З цією метою вихователю необхідно в повсякденному житті організовувати проблемні ситуації, в яких би актуалізувалося ви­конання моральних норм, важливих і для інших, а не лише для індивідуальних інтересів однієї ди­тини, щоб перед особистістю якомога частіше по­ставала необхідність морального вибору. Зміст си­туацій підкаже повсякденне життя групи в дитя­чому садку. Спочатку варіанти вибору в них треба обмежити до двох, але наслідком кожного з них має бути моральна дія. Вихователь формулює їх дитині. Наприклад: "Сергійку, ти вже майже вдяг­нувся. Якщо ти допоможеш Маринці одягнути чобітки або Сашкові одягнути светрика, ми всі скоріше вийдемо на прогулянку". Таким чином здійснюється опосередкований контроль за поведінкою дитини. Сама ж вона змушена думати, у неї є варіанти, які необхідно зважити, щоб вибрати єдиний. Вона має можливість передбачити наслідки власних дій. Дитина не відчуває тиску на себе, отже, і опору в неї не виникає. І головне - з являється відповідальність за свої дії і вселяється думка про те, що дорослий вірить у її си­ли, а отже, і сам малюк стає впевненим у собі і самостійнішим.

Поступово ситуації необхідно ускладнювати. Вибір дитини треба обмежувати двома полярними альтернативами (так або ні),одна з них -задово­лення власних потреб, а друга - дотримання мо­ральної норми. Наприклад: "Тобі хочеться зараз гратися кубиками, але потрібно разом з Наталкою прибрати фарби та пензлики після заняття".

Найскладнішим випробуванням для дітей бу­дуть ситуації, коли вихователь ніяких варіантів вибору не пропонує і вирішувати, чому саме нада­ти перевагу, що зробити, потрібно самостійно.

Водночас дитину, яка часто порушує правила поведінки, треба навчати оцінювати свої вчинки. Незамінне — довірливе спілкування вихователя з дитиною. Доречно було б в індивідуальній розмові ставити малюкові запитання щодо вчинків казко­вих персонажів, інших дітей чи його власних дій:

-  Як ти вважаєш, чи добре вчинив Буратіно? Чому ти так думаєш?

-   Чи добре зробив Сашко? Як почувається від цього його друг? А чи самому Сашкові було добре? Чому? Як можна назвати вчинок Сашка? Чому ти так вважаєш?

-   Чому ти образив Оленку? Чи заслужила вона цього? Хто з вас почувається гірше? Чому? Як ти себе оцінюєш після такого вчинку?

Головне при цьому допомогти дитині само­стійно встановити відповідність свого вчинку од­ному з полярних еталонів, відомих їй у формі "добра і зла".

Дотримуючись комплексу згаданих вимог, ви­хователь зможе керувати процесом морального вибору в дітей з неадекватною поведінкою, не вдаючись до безпосереднього впливу і контролю їхньої поведінки. Систематичне і комплексне використання запропонованих форм роботи допоможе дошкільникам подолати недоліки поведін­ки. Суттєво зміниться рівень компетентності ді­тей щодо виконання моральних норм і правил та саморегуляції поведінки.

Це завдання непросте і потребує щоденної копіткої, довготривалої роботи. Однак, відсутність у вихователів негативної установки щодо дітей з систематичними негативними виявами в поведін­ці, віра в сили та здібності малят та сподівання лише на добрий результат допоможуть його ус­пішно виконати.

версія для друку