Фролов М. Реабілітаційний фактор життєвого становлення молодого покоління

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Внаслідок соціально-демографічних передумов і глобальної екологічної кризи значну частину ди­тячого населення країни, зокрема запорізького регіону, складають діти, життя яких обтяжене хво­робою або несприятливими соціальними умовами.

Дитина опинилася у вирі невизначеності, у від­критому, незахищеному просторі, сам на сам із життєвими негараздами, необхідністю робити власний вибір.

Ситуація складна, тривожна та дещо й загроз­лива, якщо вчасно не вжити профілактичних за­ходів і соціальної мобілізації усіх зацікавлених організацій та осіб на системне розв'язання найпекучіших проблем дитинства.

Запорізька облдержадміністрація, органи міс­цевого самоврядування, шукаючи шляхів матері­ального, соціального та духовного прогресу, поставили перед собою доленосне завдання - збере­ження національного генофонду та інтеграції в суспільство дітей з різноманітними проблемами розвитку, як-то: стан здоров'я; соціальний статус; рівень сформованості інтелекту та соціальної поведінки.

Конкретним заходам щодо розв'язання цієї проблеми передувало серйозне опрацювання між­народних документів стосовно сприяння розвитку молодого покоління, таких як Декларація про права дитини (1959),Конвенція про права дитини (1989), Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (1990).

Ратифікація Україною зазначених документів покладає на органи державної влади та колективи освітянських, медичних, культурних, наукових ус­танов, служб соціального захисту населення, правоохоронні органи високу відповідальність за до­лю прийдешніх поколінь, потребує невідкладних дій, спрямованих на пріоритетне ефективне вирі­шення проблеми дитинства взагалі та дітей з обме­женими психофізичними можливостями зокрема.

Згідно Національної програми "Діти Украї­ни", першочерговим завданням є забезпечення права дитини на житло, освіту, медичне обслуговування, культурний розвиток, дозвілля, відпочинок тощо, незалежно від її соціального чи фізичного стану. Ми маємо допомогти кожній дитині вести повноцінне і достойне життя.

Отже, в умовах трансформації українського суспільства є нагальна потреба створити навколо кожної дитини особливу оптимістичну, емоційно позитивно насичену атмосферу. Мають бути за­пущені в дію реабілітаційні механізми щодо за­безпечення відновлення різних сторін особисто­сті. Це передбачає запровадження системи педа­гогічних, медичних, соціальних заходів, спрямова­них на відновлення, корекцію або компенсацію порушених психофізичних функцій, станів, осо­бистішого і соціального статусу хворих дітей, дітей-інвалідів, а також тих, хто отримав психічну травму, опинився у кризових умовах життя. У концентр уваги держава має виділити дітей-сиріт і тих, які залишилися без піклування батьків, дітей з проблемами фізичного та психічного розвитку, з неповних та малозабезпечених сімей, хворих, із девіантною поведінкою. Йдеться про допомогу дитині у кризових ситуаціях, у пошуку смислу життя, в оптимальній адаптації до нових соціально-економічних і політичних умов.

Комплекси реабілітаційних заходів мають ді­яти в усіх сферах життєдіяльності підростаючої людини і забезпечувати її безпеку, захищеність

від бідності та безробіття, права і свободи, допо­могу і доброту з боку оточуючих, доступність за­гальної та професійної освіти, нормальні побутові умови, соціальний захист.

Провідною сферою здійснення реабілітації є, звичайно, система освіти, ключове завданням якої - педагогічна підтримка і захист дитини, яка лає певні проблеми в житті та розвитку. Саме заклади освіти різних типів, найперше, спроможні і повинні створити сприятливі умови для збереження та відновлення фізичного, психічного та духовного здоров'я своїх вихованців. Що стосується осіб з фізичними чи психічними роз­ладами, то основною формою їхнього соціального захисту є організація спеціального навчання і виховання, зорієнтованого на певну проблему в розвитку дитини. Ідеї педагогічної реабілітації набувають нині провідного значення не лише в роботі з дітьми, які мають проблеми розвитку, а й для масової середньої школи, для поглиблення її реабілітаційної функції, оскільки вона покли­кана допомогти учневі зорієнтуватися у склад­ному, суперечливому світі, знайти вихід із кризо­вої ситуації. Безумовно, що ця обставина актуа­лізує необхідність теоретичних і експерименталь­них досліджень проблем реабілітаційної педаго­гіки як такої галузі знання, що виникала в ході побудови української держави і найповніше від­повідає соціальному замовленню суспільства на рубежі XXI ст.

Найвищою метою процесу комплексної реабілі­тації можна вважати розвиток у особистості здат­ності до самостійного творчого здійснення власно­го життя, незважаючи на фізичні чи соціально-еко­номічні обмеження. Цей показник ефективності реабілітаційної діяльності має закладатися в сучас­ну стратегію освіти, завдання якої - допомога кожній дитині визначити індивідуальну траєкто­рію розвитку з урахуванням її психофізичних особливостей, стану фізичного, психічного, мораль­ного здоров'я. Йдеться про створення нової школи України XXI століття, стрижневою іде­єю якої є збереження особистості вихованців у складних, а інколи й драматичних обставинах життя, школи, здатної адекватно і динамічно реагувати на суспільні зміни, готуючи до них нові покоління громадян.

У цій справі, безперечно, слід уникнути меха­нічного перенесення педагогічних технологій ос­вітніх систем Заходу на соціокультурний простір нашої країни, адже парадигма вітчизняної освіти потребує переосмислення в цілому. З цього при­воду соціологічна та педагогічна наука України вже промовила своє вагоме слово, розробивши концептуально-теоретичні засади побудови інно­ваційного реабілітаційного простору - психоло­гію і педагогіку життєтворчості особистості.

Сьогодні, спільними зусиллями рятуючи на­ших дітей від фізичного, морального і духовного виродження, ми спираємося на наукові дослі­дження українських вчених І.Беха, І.Єрмакова, М.Кирилової, О.Савченко, Л.Сохань, М.Шульги та багатьох інших.

Саме у педагогіці життєтворчості, корені якої сягають до філософської та педагогічної спад­щини Григорія Сковороди, Софії Русової, А.Макаренка, В.Сухомлинського, закладено потужний проективний потенціал інноваційної школи, по­кликаної підготувати дітей до складних супереч­ливих умов життя, допомогти кожному опанува­ти мистецтво самореабілітації - механізм і здатність до самодопомоги, продуктивного подо­лання кризових ситуацій, виходу зі скрутного становища, повернення на тимчасово втрачену траєкторію життєвого шляху.

Реалізація ідей життєтворчості сприяє роз­криттю творчого потенціалу дитини з будь-яким рівнем розвитку і важлива сьогодні для навчаль­них закладів різних типів: від шкіл-інтернатів до гімназій і ліцеїв.

Завдяки ідеям життєтворчості є змога уникну­ти погляду на педагогічну реабілітацію як на про­цес уособлених корекційних впливів на дитину, подолати усталені стереотипи в розумінні науко­вих та практичних аспектів психолого-педагогічної допомоги дітям, які потрапили у різні кризові ситуації.

У ракурсі педагогіки життєтворчості педагогіч­на підтримка є способом організації взаємодії пе­дагога й учня у виявленні, аналізі реальних або потенційних проблем дитини, спільному проектуван­ні можливого виходу з них. А педагогічний захист дитини в цьому контексті - це моральна охорона її від можливого соціального чи психологічного стресу і озброєння ресурсами для самостійного опору різним негативним впливам, забезпечення фізичної, психологічної і соціальної безпеки, формування власного способу захистити себе.

Головним завданням реабілітаційно спрямова­ної освіти на засадах педагогіки життєтворчості постає вироблення механізмів розвитку життєвої компетентності особистості щодо всіх сфер жит­тєдіяльності людини (здоров'я, побут, спілкуван­ня, освіта, творчість, праця, дозвілля тощо). Нова школа має вчити кожну дитину складати свій життєвий проект, пізнавати саму себе та на­вколишній світ, адекватно оцінювати власні можливості і здібності, визначати    життєве кредо, здійснювати рефлексію, планувати, органі­зовувати власне життя щодо досягнення прий­нятих цілей.

Ці складні завдання сьогодні вчаться розв'язу­вати навчальні заклади різних типів запорізького регіону, соціокультурний простір якого віддзеркалює весь спектр суспільного життя країни, де тісно переплелися кризові явища, фактори стабі­лізації та розвитку, що суперечливо відбиваються на стані підростаючого покоління, особливо тих, хто потребує допомоги і захисту.

В регіоні докладається чимало зусиль щодо покращання умов життя, медичного обслуговуван­ня дітей і підлітків, особливо це стосується підвищення якості навчання, трудової і професійної підготовки. Спільними зусиллями практичних й наукових працівників, управлінських кадрів державних структур розробляються шляхи найоптимальнішого впливу на рівень освіченості, вихованості дітей, їхньої медичної та педагогічної реабілітації, соціальної адаптації.

Питання створення оптимальної мережі на­вчально-виховних закладів для дітей, які потребу­ють соціальної допомоги та комплексної реабі­літації, неодноразово обговорювалося на колегіях і розширених нарадах керівних органів освіти міс­цевого рівня, воно є пріоритетним у розробці об­ласної програми розвитку регіональної освіти.

Реабілітаційний компонент системи освіти Запорізької області є визначальним для шкіл-інтернатів різних типів, дитячих садків, дошкіль­них груп компенсуючого та санаторного типів, класів корекції в загальноосвітніх масових шко­лах і навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру, який поєднує різні ланки непе­рервної освіти (від дошкільної до професійно-технічної та вищої) й акумулює в педагогічній системі закладу змістові й технологічні новації особистісно зорієнтованої реабілітаційної педагогіки.

Доречно детальніше зупинитися на досвіді створення та науково-практичної діяльності уні­кального для України освітнього закладу для хворих дітей - Хортицького навчально-реабілітацій­ного багатопрофільного центру м.Запоріжжя.

Відповідно до Національної програми "Діти України" упродовж 1993-1999 рр. на базі цього за­кладу, створеного шляхом реорганізації санаторної школи-інтернату для дітей із серцево-судинними захворюваннями, здійснювався соціально-педа­гогічний експеримент за проблемою "Комплексна медична, психологічна, педагогічна реабілітація вихованців санаторних шкіл-інтернатів".

Працівникам школи, під керівництвом Інсти­туту змісту і методів навчання Міністерства освіти і науки України, Інституту педагогіки АПН України, при підтримці місцевих органів, завдяки реалізації педагогічних інновацій у навчально-ви­ховному процесі та запровадженню сучасних лікувальних і реабілітаційних технологій, вдалося іс­тотно просунутися на шляху розв'язання проблем хворої дитини, дитини-інваліда, її повноцінного творчого розвитку та самовизначення в су­спільстві. Вироблено інноваційні принципи орга­нізації реабілітаційної освіти, здійснено оновлення змісту, форм, методів становлення особистості вихо­ванця як суб'єкта життєтворчості, створено спри­ятливі умови для збереження, відновлення та подальшого удосконалення фізичного, психічного, соціального і духовного здоров'я дітей.

Характерними відмінностями навчально-реа­білітаційного центру від звичайної санаторної школи-інтернату є системно запроваджені на за­садах педагогіки життєтворчості організаційні, змістові, технологічні нововведення в усі сфери життєдіяльності закладу. Новий тип закладу - це навчально-виховний комплекс, до структури якого входять: дитячий садок, середня загально­освітня школа-інтернат (у тому числі класи педа­гогічної підтримки для учнів 5-9 класів), профе­сійно-технічне училище (спеціальність "соціальна робота"),вищий заклад освіти І-ІІ рівнів акреди­тації (відділення "Соціальна педагогіка", "Сес­тринська справа", "Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво"). Завдяки цьому кожна ди­тина має змогу отримати якісну повноцінну осві­ту певного рівня.

Наукові розробки та досвід закладу викладені у книгах, виданих Інститутом змісту і методів на­вчання. Зокрема: "Школа життєтворчості особис­тості" (1995); "Педагогіка і психологія життє­творчості" (1997); "Мистецтво життєтворчості особистості" (1997); "Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття" (1998).

Здобутки шестирічної експериментально-пошукової роботи.

1.  Створення особистісно зорієнтованої педаго­гічної системи з реабілітаційним компонентом, ос­новними характеристиками якої є: виховний про­стір, збагачений реабілітаційними впливами та ва­ріативними видами діяльності; інноваційні проек­тивно-рефлексивні технології навчання та виховання, авторські навчальні програми корекційно-розвивальних  та  загально-розвивальних  курсів, програма розвитку життєвої компетентності  вихованців.

2.     Створення умов для ефективної медичної реабілітації дітей за рахунок запровадження новітніх лікувально-оздоровлювальних методик та розробки комплексів заходів для різних категорій вихованців відповідно до їх психосоматичного стану та обсягу фізіологічних резервів.

3.      Організаційно-технологічне запровадження моніторингу освітньо-реабілітаційного процесу.

4.       Організація умов для професійного самови­значення вихованців санаторної школи-інтернату через введення до структури закладу додаткових освітньо-професійних підрозділів.

5.  Запровадження ефективної системи управ­ління якістю функціонування та розвитку освіт­нього закладу нового типу.

6.       Здійснення  першочергового   нормативно-правового забезпечення діяльності закладу нового типу (зокрема, введення в дію "Положення про на­вчально-реабілітаційний центр").

7.        Теоретико-методологічні та змістово-техно­логічні напрацювання у галузі реабілітаційної пе­дагогіки, педагогіки життєтворчості особистості.

8.         Розбудова механізмів проектування закладу освіти   нового  типу  та   переведення   санаторної школи-інтернату в нову функціональну якість.

9.   Поширення досвіду становлення та розвит­ку  навчально-реабілітаційного центру в системі державної освіти України.

Упродовж останніх років на базі Хортицького центру Запоріжжя неодноразово приймало гостей з усіх регіонів України на семінарах і науково-практичних конференціях з питань реабілі­таційної педагогіки. Кожен з цих заходів був важливим кроком на шляху розв'язання проблем підростаючого покоління, інтеграції в суспільство дітей з особливими потребами.

Прийшов час переглянути, підсумувати та переосмислити здобутки регіону щодо запрова­дження реабілітаційного компоненту в систему освіти з тим, щоб вийти на нові рубежі суспіль­ного розвитку, а можливим це буде лише за умов переорієнтації державних та суспільних підходів до проблеми становлення молодого покоління.

Запорізька обласна державна адміністрація у співдружності з Науково-методичним центром Мі­ністерства освіти і науки України, Інститутом педагогіки АПН України, Інститутом соціології НАН України започаткувала масштабну науково-експериментальну роботу щодо втілення у життя гуманістичних життєтворчих засад реабілітаційної педагогіки. Йдеться про подолання кризових за­грозливих явищ у сфері дитинства через ство­рення регіонального реабілітаційного простору з інтеграційними освітньою, культурною, політич­ною, правовою, економічною, соціальною та інфор­маційною складовими.

Ця справа потребує потужних пошуків моделі реабілітаційного простору як зразка збереження та розвитку національного генофонду, концентра­ції і консолідації зусиль морально-етичного та науково-практичного потенціалів українського народу. Формування моделі реабілітаційного простору -- це пошук способу досягнення ста­більності і створення соціально-демографічних, освітньо-культурних передумов побудови розви­нутого суспільства. Отже, така модель має базу­ватися на здобутках науки .практики, досвіді люд­ської спільності регіону, держави, світу в цілому. Тут важливо реалізувати системний міжгалузевий підхід, об'єднавши зусилля педагогів, медиків, психологів, соціологів, дефектологів (науковці і практиків) та встановити творче співробітництво з органами масової інформації.

Проблема ускладнюється тим, що нам, аби до­лучитися до гурту цивілізованих країн, відведені лічені роки, тому доведеться в обмежений термін пройти шлях від моделі, проекту, програми ство­рення нової державно-суспільної практики у сфе­рі дитинства до стану повноцінного адекватного функціонування конкретних закладів та установ відомчого підпорядкування. Водночас не можна скидати з рахунку таке явище, як інноваційний консерватизм - спротив новому, з тим, щоб від­найти управлінські та громадські важелі реаліза­ції програм, проектів відновлювально-розвивального спрямування на різних рівнях.

Слід зважити й на те, що в той час, як у ста­більному стані суспільства переважає саморегу­ляція щодо інноваційних процесів, то у кризовому (в якому перебуває Україна) необхідні управ­лінські, а подекуди й жорсткі регуляційні механізми. Крім того, доведеться подолати непрофесіоналізм і некомпетентність, поверхові підходи у цій справі.

Провідну позицію у розбудові реабілітаційного простору повинна зайняти освіта, і найперше - мають бути визначені навчально-виховні заклади, спроможні здійснювати експериментально-пошу­кову роботу щодо розбудови нової освітньої прак­тики, впровадження терапевтично-реабілітаційних режимів для різних категорій вихованців від­повідно до проблематики їх життя та розвитку, апробації корекційно-розвивальних технологій, програм розвитку життєвої компетентності на за­садах педагогіки життєтворчості особистості.

Поглиблення негативних тенденцій у дитячому та молодіжному середовищі    потребує не тільки від наукових підрозділів Національної Академії наук, Академії педагогічних наук, а й від педаго­гічних колективів освітніх закладів активізації на­укового пошуку у сфері дослідження комплексних проблем дитинства, пошуку нетрадиційних підхо­дів, проведення прогностичних експериментів з різ­них аспектів розвитку дитини.

Це має принципово важливе значення для ви­значення перспектив трансформації, розробки мо­делей розвитку закладів освіти різних типів на гнучких реабілітаційно-технологічних модулях.

На порядку денному - здійснення формуючо­го експерименту щодо організації регіонального реабілітаційного просторі/, окремими напрямками якого є розв'язання питань:

•   оптимізації діяльності існуючих освітньо-реа­білітаційних закладів та реабілітаційних центрів системи соціальної служби;

•  створення мережі класів та груп реабілітаційно­го призначення у середніх загальноосвітніх закла­дах регіону;

•    кадрового забезпечення реабілітаційного компо­ненту системи освіти та реабілітаційних центрів соціальних служб;

•     відновлення реабілітаційного компоненту в ди­тячих лікарнях;

•  матеріально-технічного устаткування реабіліта­ційного процесу в освітніх закладах;

•     централізованого професійного самовизначення вихованців шкіл-інтернатів та учнів загальноосвіт­ніх шкіл з проблемами психофізичного розвитку;

•  започаткування школи для батьків та клубів батьківської громадськості на допомогу сім'ям що­до сприяння реабілітації дітей;

•      централізованого управління та науково-методичного керівництва регіональним реабілітацій­ним простором;

•   розробки системи управління якістю реабіліта­ційної діяльності закладів різних відомств;

•    інтеграції зусиль регіональних органів адміні­стративного управління, місцевих відомств, науко­во-освітніх установ на вирішення проблем дитини;

•     створення банку освітньо-реабілітаційних тех­нологій.

Щоб експеримент був спроможний досягти ме­ти, необхідне серйозне науково-методичне, соціо­логічне, психологічне, інформаційне забезпечення. І тут ми покладаємо надію на створення лабора­торії реабілітаційної педагогіки у структурі Ака­демії педагогічних наук України на базі Хор-тицького навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру.

Невідкладним є і освоєння нових підходів до підвищення психологічної, педагогічної культури, компетентності педагогічних кадрів щодо здійс­нення реабілітаційно спрямованої діяльності, забез­печення педагогічної підтримки та захисту дитини. Особлива увага надається вивченню і широкій популяризації передового досвіду реабілітаційної освіти на рівні регіону, країни, зарубіжжя.

Механізм реалізації окреслених завдань у су­спільній практиці поки достатньо ще не освоєний, реабілітація дитини потребує подальшої теоретичної та практичної рефлексії. На рівні держави та окремих зацікавлених колективів і осіб робляться лише перші кроки до осягнення складних аспектів реабілітаційної педагогіки. Однак маємо надію, що наш невпинний пошук допоможе молодому по­колінню впевнено крокувати життєвим шляхом, опановуючи мистецтво і культуру життя.

версія для друку