Загальні питання реабілітації >
Ерніязова В.В. Сутність нейротизму як ускладнення розвитку дитини: теоретичне дослідження проблеми
Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: 36. наукових праць.- К.: Університет "Україна", 2004.- 448 с.
Необхідність духовного відродження нашої держави з огляду на істотні соціально-економічні зміни робить актуальними проблеми виховання та розвитку дитини, її адаптації до нових суспільних відносин, нових вимог життєдіяльності.
У контексті окресленої проблеми особливо актуальним є вирішення питання виховного впливу на дітей із нейротичними ускладненнями, які в умовах інтеграційних тенденцій в освіті навчаються в загальноосвітніх школах і складають значний відсоток з-поміж молодших школярів, що відстають у навчанні, складні у вихованні, мають симптоми ранньої шкільної дезаптації.
З огляду на викладене метою написання цієї статті став аналіз проведених теоретичних досліджень з означеної проблеми.
Аналіз літературних джерел засвідчує, що діти з нейротичними ускладненнями є об'єктом вивчення як у загальній, так і в спеціальній педагогіці і психології. У дефектології таких дітей відносять до осіб з відхиленнями за типом асинхронії з переважанням емоційних порушень; з емоційно-поведінковими (здебільшого емоційними) розладами; з порушеннями спілкування та поведінки тощо (Л.В. Кузнєцова, М.М. Ліблінг, В.В. Лебединський, К.С. Лебединська, В.О. Липа, О.М. Мастюкова, О.С.Нікольська, В.М. Синьов та ін.). Загалом відмічається, що діти з порушеннями емоційно-вольової сфери належать до категорії аномальних дітей, хоча й не потребують навчання за особливими програмами і спеціальними методиками. Вони потребують спеціального корекційно та соціально спрямованого виховного впливу.
Питання психологічного аспекту проблеми найбільшою мірою висвітлені у працях В.І. Гарбузова, О.І. Захарова, Х.Р. Копистянської, В.І.Леві, А.М. Свядощ, С.Г. Файнберга та ін. Питання педагогічного забезпечення роботи з такими дітьми вивчалися Ю.П. Азаровим, Ш.А. Амонашвілі, І.Д. Бехом, А.С. Макаренком, А.В. Петровським, В.О. Сухомлинським та ін. Проблема вивчення та виховання дітей із нейротичними ускладненнями різною мірою була предметом дослідження і в корекційній педагогіці, і спеціальній психології (Т.П. Вісковатова, Т.А. Власова, Л.С. Виготський, В.І. Гарбузов, Г.В. Грибанова, Г.М. Дульнєв, І.Г. Єременко, Т.Д. Ільяшенко, В.П. Кащенко, А.А. Колупаєва, В.К. Кузьміна, К.С. Лебединська, В.В. Лебединський, В.І. Лубовський, О.М. Мастюкова, О.М. Михайлова, І.М. Нєкрасова, М.С. Певзнер, М.В. Рождєствєнська, А.С. Співаковська, В.М. Синьов, М.Є. Тєлєшевська та ін.).
Психолого-педагогічні науки і практика засвідчують, що на нинішньому етапі суспільного розвитку держави однією з найгостріших проблем є проблема створення умов для гармонійного розвитку особистості. При цьому відмічається, що зі зміною суспільних відносин, зі становленням сучасних концептуальних засад формування підростаючого покоління, якому жити в нових соціально-економічних умовах, навчання, виховання і розвиток дитини мають бути особистісно зорієнтованими, що значною мірою потребує використання дійових методів індивідуалізації впливу. Невирішеність цієї проблеми гостро позначається на збільшенні відсотка дітей із неврозом чи нейротизмом.
Один із найвидатніших психоневрологів нашої країни В.Н. Мясіщев визначає невроз як хворобу особистості, "котра виникає внаслідок конфлікту людини з навколишньою дійсністю, конфлікту, котрий руйнує її соціальні зв'язки, ізолює її". Що ж стосується суті неврозів, то тут початок істинно науковому розумінню неврозів поклали дослідження видатних російських фізіологів І.П. Павлова та М.Є. Ввєдєнського. Дослідження І.П. Павловим експериментальних неврозів у тварин і аналіз невротичних станів у людини надали йому можливість визначити невроз як хронічне тривале порушення нормальної вищої нервової діяльності, що викликає перенапруження нервових процесів у корі великих півкуль головного мозку під дією неадекватних за силою чи тривалістю зовнішніх подразників. "Невроз - хвороба, яка зумовлена дією інформації" " ... це захворювання, яке виникло внаслідок емоційних переживань, з якими дитина не змогла впоратись. Щоб зрозуміти ці переживання, потрібно з дитиною спілкуватись, грати, допомагати їй". Сама ж "... історія розвитку неврозів є історією формування потреб і можливостей їх задовольнити...".
Відмічається, що при невротичних станах чи неврозах відбувається непродуктивна витрата нервової енергії завдяки проявам підвищеної подразливості, бурхливих довготривалих переживань із найнезначнішого приводу, постійної хворобливої фіксації на своєму самопочутті. Всі прояви мають своє коріння, свою природу, негативний храм, який, якщо його вчасно виявити, правильно осмислити і творчо скомпонувати, то шляхом виховання поступово можна вивести на здоровий шлях розвитку. Так, С.Г. Файнберг зазначав, що причиною виникнення неврозу в дорослої людини здебільшого було неправильне виховання у ранньому дитинстві, а не прояви неповноцінності нервової системи.
У наш час можна вважати найбільш ґрунтовним і загальноприйнятим визначенням неврозів як психогенних захворювань, в розвитку яких істотну роль відіграє зіткнення особливо значущих, емоційно насичених відношень особистості з нестерпною для неї життєвою ситуацією. Порушення відносин особистості формується на базі індивідуальних якостей нервової системи під впливом несприятливого соціально-побутового середовища, насамперед дефектів виховання в сім'ї. Це тлумачення поділяють Б.Д. Карвасарський, М.М. Кабанов, В.В. Ковальов, А.Е. Личко, Н.І. Феминська та ін. Дитина живе, а не виховується. Чим яскравіше її життя, тим більше позитивних емоцій, тим повноцінніше і здоровіше виховання. Дитинство є особливим психічним станом, в якому почуття і розум злиті.
Отже, для запобігання виникненню неврозу (хвороби) важливо помітити його початкову стадію - можливість появи чи прояву нейротизму в дитини (ускладнення в розвитку), вжити правильних корекційно-виховних заходів до його запобігання чи знешкодження. Інакше кажучи, невроз - це невиявлений вчасно нейротизм, який за відсутності корекції перейшов зі стадії ускладнення (нейротизм) у стадію захворювання (невроз), тобто з педагогічної галузі перейшов у галузь медичну. Педагогічним завданням є передусім корекція нейротизму як попередження (чи запобігання) виникненню неврозу.
Розв'язання поставленого завдання потребує, як свідчать теорія і практика, спеціальних досліджень, спрямованих на пошук можливостей попередження і подолання нейротизму в підростаючого покоління. Це передусім передбачає вивчення стану розробленості проблеми в теорії і практиці, її психологічного та педагогічного аспектів, з'ясування сутності нейротизму, його проявів у поведінці дитини.
Аналіз психолого-педагогічної літератури доводить, що теоретичні і практичні аспекти проблеми вивчення та виховання дітей з нейротизмом чи нейротичними ускладненнями певною мірою розглядаються у працях Ю.П. Азарова, Ш.А. Амонашвілі, І.Д. Беха, Т.П. Вісковатової, А.С. Макаренка, А.В. Петровського, Є. Стоунса, В.О. Сухомлинського та ін. Найбільшою мірою ця проблема досліджувалась Т.А. Власовою, Л.С.Виготським, В.І. Гарбузовим, О.І. Захаровим, В.П. Кащенком, Х.Р. Копистянською, М.С. Певзнер, М.В. Рождєствєнською, А.М. Свядощ, А.С. Співаковською, П.В. Симоновим, В.М. Синьовим та ін.
Деякі питання психологічного аспекту проблеми висвітлено у працях Г.Айзенка, Т.П. Вісковатової, Ю.З. Гільбуха, Ю.Б. Гіппенрейтера, Г.М. Дульнєва, І.Г. Єременка, О.І. Захарова, А.А. Колупаєвої, Х.Р. Копистянської, В.К. Кузьміної, К.С. Лебединської, В.І. Леві, В.І. Лубовського, А.І. Миро-нова, О.М. Михайлової, Н.І. Наєнка, Р.В. Овчарової, О.В. Овчинникової, Л.Г. Первова, А.М. Свядощ, М.Є. Тєлєшевської, О.П. Хохліної, С.Г. Файнберга та ін. Питання педагогічного забезпечення роботи з такими дітьми вивчалися Ю.П. Азаровим, А.С. Макаренком, А.В. Петровським, А.С. Співаковською, В.О. Сухомлинським та ін.
Як свідчить аналіз літератури, проблема нейротизму досліджується переважно як вивчення характерологічних проявів у поведінці (В.І. Гарбузов, О.І. Захаров, В.П. Кащенко, Х.Р. Копистянська, В.К. Кузьміна, В.І. Леві, А.І. Селецький, А.М. Свядощ, С.Г. Файнберг та ін.). При цьому спостерігається використання різноманітної термінології для означення як нейротизму, так і, відповідно, категорії дітей, яким він властивий.
Вивчення літературних джерел показало, що проблема саме нейротизму, різні її аспекти ставляться і виокремлюються, коли розглядаються "занедбані діти" (Р.В. Овчарова); діти з афективною поведінкою (І.М. Нєкрасова); неадаптовані діти, діти із симптомами ранньої шкільної дезадаптації (Л.В. Дзюбко, О.Мегеі, ВІосп Іаіпе); "нервово-збудливі діти" (Н.М. Дьякова); "важкі діти" (Є.Я. Гіндес, 1.0. Нєвський та ін.); "дефективні діти", "особливі діти", "виняткові діти" (І.О. Каїров, В.П. Кащенко, А.А. Колупаєва), діти з відхиленнями за типом асинхронії з переважанням емоційних порушень, з емоційно-поведінковими розладами, з порушеннями спілкування та поведінки (Л.В. Кузнецова, К.С. Лебідинська, В.В. Лебединський, В.О. Липа, О.М. Мастюкова В.М. Синьов та ін.). Таким чином, узагальнюються певні групи нестандартних дітей, складних для навчання та виховання.
Дітей із нейротичними ускладненнями називають "непристосованими" (неадаптованими - inadaptes), розуміючи під неадаптованістю ускладнення, з якими стикається індивід при його входженні у середовище і з якими він живе, якщо не отримає спеціальної допомоги (G. Neret). Непристосованість характеризується як недолік, який заважає індивіду інтегруватись у середовище і створює перешкоди для адаптації, знаходження свого місця в соціальному середовищі. Bloch Laine зауважує, що непристосовані діти, підлітки, юнаки та дорослі - це ті люди, які, залежно від міри ваги різних причин, відчувають більші чи менші труднощі, котрі заважають їм проявити себе, як решті інших.
Л.В. Дзюбко, вивчаючи психологічні особливості ранньої шкільної дезадаптації і шляхи подолання її в дітей, до симптомів дезадаптації відносить і нейротичну схильність, яка проявляється у хронічній відсутності допитливості, нестабільності навчальних успіхів, нездатності довільно регулювати власну поведінку, увагу, в неорганізованості, непосидючості, невмінні пристосуватись до шкільного життя, у швидкій стомлюваності. Називаються забіякуватість, конфліктність, упертість, занижена самооцінка, відмежованість від ровесників, вразливість, тривожність, стурбованість, нестійкі страхи тощо.
В інших джерелах досліджувану категорію дітей відносять до "нервово-лбудливих". При цьому підкреслюють, що такі діти інтуїтивно відчувають упереджене ставлення до себе з боку дорослих і надзвичайно різко реагують як на позитивне, так і на негативне.
Діти з нейротичними ускладненнями розглядаються і як "важкі діти" (С. Варт, Н. Бунцельман, Є.Я. Гіндес, В.М. Гіндікін, В.П. Кащенко, Я.Г. Конопницький, К.С. Лебединська, Г.І. Легенький, М.С. Певзнер, І.А. Нєвський, М. Раттер та ін.). Але водночас відмічається, що термін "важковиховувані діти" - це збірна група, яка включає усіх дітей, для яких важко бути дисциплінованим чи опановувати систему наук, "... важкими названі діти, котрі через емоційні розлади чи порушення поведінки виявляються важкими для дорослих. Ці розлади завдають самим дітям не менше неприємностей, ніж їх оточенню, оскільки насамперед позбавляють їх радості дитинства". Л. Голованов наголошує, що це тема так званих важких дітей, нервових, котрі відстали від самих себе, тобто від свого віку.
Досліджувана категорія дітей вивчається і з-поміж "дітей дефективних", "дітей з порушенням розвитку", "виняткових дітей" (О.І. Каїров, В.П. Кащенко, А.А. Колупаєва, М.С. Певзнер, К.С. Лебединська, В.В. Лебединський, В.О. Липа, Л.В. Кузнєцова, А.С. Співаковська, В.М. Синьов та ін.), котрих характеризують вади характеру. В.П. Кащенко називає таких дітей винятковими. Він підкреслює, що лікарі і педагоги мають справу з аномаліями, котрі зумовлені не тільки органічними недоліками, а й відхиленнями при стартовій нормальній психіко-соматичній конституції, спричиненими неправильним способом життя, несприятливими соціальними умовами. Крім того, неправильність у поведінці, у стосунках з оточенням, у сприйнятті соціальної інформації можуть бути пов'язані і з надмірним проявом тієї чи іншої особливості організму особистості. Врешті, ще один аспект - суто гуманістичний. Недоліки, з якими доводиться мати справу, як правило, не означають соціальної неповноцінності майбутньої дорослої людини. Вихідна установка лікаря і педагога має бути зорієнтована на потенційну соціально-психологічну повноцінність особистості, що формується. Саме тому має йтися не про дефективність дитини, а про винятковість ситуації, маючи на увазі, що кожну дитину з патологічними рисами в характері і поведінці варто зробити гідним членом суспільства і не придушувати її свідомість штампом, застерегти від неправильного упередження оточуючих її людей. Так, В.П. Кащенко застерігав від крайнощів: одна справа - безнадійний, з медичної точки зору, стан, тяжкий психічний розлад, це є компетенція лікарів-спеціалістів, а інша - виняткові діти, котрі потребують лікувальної (корекційної) педагогіки. "Дефективні діти - це не тільки ідіоти і відсталі діти, раз вони зустрічаються в середній школі. Це велика група дітей з різного роду відхиленнями, недоліками. Завжди варто пам'ятати, що нервові діти - не хворі діти, а тільки більшою мірою сприйнятливі до хвороб і різних дефектів, аніж діти з нормально здоровою фізичною та психічною структурою. Але ці ж нервові діти дають від себе і більший відсоток талановитих людей". Зазначається, що "... це перш за все дитина не середня, не зовсім звичайна, чимось не така, як усі. "Виняткові діти" - соціально-повноцінні. Відмінності від звичайних дітей тут немає ніякої. Щоправда, виняткові діти потребують від вихователя цілої низки своєрідних спеціальних прийомів корекції їх недоліків. "Виняткові діти" - загадкові діти, майбутнє котрих неясне". "Такі діти випадають із середньої маси, і завдання роботи з ними виявляються ідентичними завланням нормальної школи, але вимагають спеціальних підходів до дитини, "виняткових заходів в царині виховання і навчання".
Отже, як свідчить аналіз літератури, діти з нейротизмом є об'єктом вивчення як загальної, так і спеціальної психології та педагогіки. Слід зауважити, що в спеціальній психології та педагогіці, зусилля яких спрямовуються на вивчення, навчання, виховання та розвиток осіб із порушеннями розвитку, опис дітей з нейротизмом зустрічаємо в дослідженнях, присвячених особам з порушеннями спілкування та поведінки (В.О. Липа); з емоційними розладами та порушеннями спілкування; соматично ослабленим з підвищеною нервовою збудливістю та порушенням поведінки; дітям з емоційно-поведінковими розладами; дітям з відхиленнями за типом асинхронії з переважанням емоційно-вольових порушень, зокрема з дизгармонійним складом особистості; безпосередньо дітям з аутизмом (Л.В. Кузнєцова, К.С. Лебединська, В.В. Лебединський, М.М. Ліблінг, О.М. Мастюкова, О.С. Нікольська).
Описується нейротизм у дітей з іншими порушеннями розвитку (К.С. Лебединська, В.О. Липа, І.М. Нєкрасова, В.М. Синьов та ін.). Загалом відмічається, що діти з порушеннями емоційно-вольової сфери можуть бути віднесені до категорії аномальних дітей, хоч і не повинні навчатись за особливими програмами та за допомогою спеціальних методів. Необхідно також зауважити, що більшість досліджень присвячено вивченню дітей з нейротизмом переважно раннього та дошкільного чи вже підліткового віку. Проблема ж дітей з нейротизмом молодшого шкільного віку, які мають адаптуватись до шкільних умов навчання, залишається малодослідженою.
Отже, при визначенні суті нейротизму ми відштовхуємось від концепції неврозу як хвороби особистості, котра зумовлена психічним травмуванням і проявляється у функціональних порушеннях нервово-психічної діяльності. При цьому підкреслюємо, що невроз - це предмет аналізу медицини, тоді як нейротизм, нейротичні ускладнення - предмет психології і педагогіки, зусилля яких скеровані на цілеспрямований розвиток людини засобами педагогічного процесу. При цьому завданням психології і педагогіки є попередження, послаблення та подолання нейротичних ускладнень з метою нормалізації розвитку дитини (тобто йдеться про корекцію розвитку), запобігання переходу нейротизму у невроз, переходу з царини психолого-педагогічного впливу у царину медичного втручання. Таке розуміння суті нейротизму, вибір адекватного терміна для називання досліджуваного явища певною мірою визначалися працями Г. Айзенка, В.І. Гарбузова, Л.В. Дзюбко, Н.М. Дьякової, О.І. Захарова, І.О. Каїрова, В.П. Кащенко, Х.Р. Копистянської, 0.1. Миронова, М.І. Наєнко, І.А. Нєвського, Л.Г. Пєрвова та ін.
Л.Г. Пєрвов, зокрема, вивчаючи нейротизм, називає невротичні (або нейротичні - уточнення наше) реакції акцентуацією, наголошуючи, що це, по суті, ті ж індивідуальні риси, але котрим властива тенденція до переходу в патологічний стан і котра завжди передбачає посилення певної риси, водночас підкреслюючи, що ці порушення являють собою функціональні розлади нервової системи, але не мають ушкоджень органів і тканини і характеризуються зниженим настроєм, роздратованістю, стомлюваністю, станом неспокою, тривожного очікування, надмірними переживаннями стосовно малозначущих подій, нерідко хворобливістю, в'ялістю. Гостру чи довготривалу психічну травму Л.Г. Пєрвов називає причиною нейротизму.
М.І. Наєнко, проводячи психологічний аналіз станів психічного напруження, зауважує, що в реальних умовах є безліч переходів від одного типу напруження до іншого та їх змішаних форм з переважним вираженням того чи іншого типу, а під типом напруження має на увазі саме схильність індивіда до тієї чи іншої невротичної реакції.
О.I. Миронов, вивчаючи й описуючи невротичні реакції в дітей, зазначає, що зустрічаються чимало випадків так званих нервових реакцій, пов'язаних лише з окремими нервово-психічними функціями. І навіть якщо реагує особистість в цілому, на цьому тлі явно домінують якісь певні відхилення. "Подібні відхилення можуть бути порівняно короткочасним епізодом у житті і визначаються як невротичні реакції".
Посібники з практичної психології для початкової школи як невротичні реакції досить поглиблено описують невротичні страхи, які можуть бути результатом довготривалих і невирішуваних хвилювань і тісно пов'язані з іншими невротичними розладами.
У тестах Г. Айзенка ми зустрічаємо термін "невротизм", що являє собою параметр вивчення особистості, відповідно до якого усіх індивідів можна вишикувати в ряд, "на одному полюсі котрого знаходиться тип особистості, який характеризується надзвичайною стійкістю, зрілістю і чудовою адаптованістю, а на іншому - надзвичайно нервовий, нестійкий і погано адаптований тип". Однак в інших виданнях праць Г. Айзенка зустрічається термін "нейротизм", який за своїм тлумаченням не відрізняється від терміна "невротизм", оскільки обидва вони походять від одного й того ж грецького слова neuron - нерв (у складних словах вказує на зв'язок з нервовою системою).
У результаті проведеного теоретичного дослідження ми дійшли висновку, що нейротизм - це характерологічна особливість людини, що виражається у підвищеній схильності до нейротичних (чи невротичних) поведінкових реакціГї ("нервових зривів"), стану тривожності, в емоційній неврівноваженості. Нейротизм розглядається як ускладнення розвитку дитини. В педагогічнії практиці та повсякденному житті в дітей спостерігаються різноманітні прояви нейротизму. Діти з нейротичними проявами - одна з категорій аномальних дітей, котрі характеризуються порушеннями емоційно-вольової і, відповідно, поведінкової сфери розвитку, яка потребує спеціального корекційного та соціально спрямованого виховного впливу з метою попередження та подолання нейротизму, становлення особистості дитини, її підготовки до повноцінного суспільного життя.
І все ж, незважаючи на значущість проблеми виховання дітей з нейротичними ускладненнями і проведені дослідження, вона й досі лишається недостатньо розробленою. Потребують подальшого і взаємопов'язаного вирішення питання психологічного і педагогічного аспектів проблеми, а саме: вивчення дітей цієї категорії, які адаптуються до нових умов шкільного навчання; змісту основних чинників виникнення нейротизму та визначення психолого-педагогічних умов спеціального виховного впливу на молодших школярів з метою попередження, послаблення та усунення цього ускладнення розвитку. Особливої уваги вимагає дослідження педагогічного забезпечення виховання дітей з нейротичними ускладненнями, на що ми і спрямовуємо наші подальші дослідження.
|
