Богініч О. Особливості організації рухової діяльності дітей з проблемами фізичного розвитку

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Що може бути важливішим за здоров'я дитини? Суть його полягає в гармонії фізичних і духовних сил, врівноваженості нервової системи, витривалості, можливості протистояти різним шкідливим впливам. Здорову дитину легше виховувати, вона швидше опановує необхідні вміння та навички, краще пристосовується до змін навколишніх умов.

Здоров'я та загальний фізичний стан дитини є основою для розвитку певних можливостей її організму, в тому числі і розумових. У свою чер­гу, більш високий рівень розумового розвитку до­шкільника сприяє успішному розв'язанню про­блем його фізичного гарту. На думку Є.Аркіна, ні в якому іншому віці фізичне виховання не пов’язане так тісно із загальним розвитком дітей, як у перші шість років життя. У процесі самостійної та педагогічно керованої рухової діяльності дити­на пізнає навколишній світ і саму себе, в неї вдо­сконалюється функціонування різних аналізато­рів, розвиваються психічні функції. Рухи форму­ють психіку, саме через них здійснюється практичний зв'язок дитини з навколишнім світом. Дослідження М.Могендович, І.Сєченова, Д.Роземблюма свідчать про те, що розвиток рухів справ­ляє значний вплив на становлення відповідних структур мозку. Коли м'язи скорочуються, то по­кращується кровообіг мозку, в кору головного мозку надходять потоки нервових імпульсів і під­вищують її тонус. Систематичне виконання фі­зичних вправ, забезпечує оперативність мислення, активізує психічні процеси: сприйняття, пам'ять, мислення, підвищує пластичність нервової системи.

Важливим чинником здоров'я дітей є гар­монійний розвиток усіх фізіологічних систем: серцево-судинної, дихальної, нервової та опорно-рухового апарату. Забезпечити його в змозі оп­тимальна рухова діяльність, що виконує роль сво­єрідного регулятора росту та зміцнення дитячого організму.

Дитині властива природна потреба в рухах. То­му недостатня рухливість за будь-яких причин призводить до зниження стійкості організму - насамперед проти респіраторних захворювань та інших хвороб дихальни шляхів. Відбуваються змі­ни й у фізичних якостях - силі, швидкості та витривалості, від яких значною мірою залежить рі­вень працездатності та розумового розвитку дітей.

З кожним роком поширюються хвороби, спри­чинені малорухливим способом життя, нервовим перенапруженням, зміною екологічного стану довкілля. Збільшується кількість дітей, які страж­дають від надмірної ваги, на часті та хронічні захво­рювання верхніх дихальних шляхів, серцево-су­динні захворювання, вегето-судинну дистонію, по­рушення постави, вроджену плоскостопість, дисплазію. Що стосується останньої, то якщо своєчасному перші півроку життя, не лікувати її, в май­бутньому в дитини може бути вкорочена ніжка.

У дошкільному закладі діти з хронічними за­хворюваннями та проблемами фізичного розвит­ку залучаються до спеціальної групи здоров'я і потребують особливої уваги та систематичного контролю з боку медичних працівників. Відповід­но до стану здоров’я, складності хвороби і певних проблем фізичного розвитку, для них визнача­ється допустимий рівень рухової активності та фізичного навантаження, добираються найбільш доцільні фізичні вправи коригуючого спряму­вання, які виконуються лише під керівництвом спеціаліста. Здебільшого, такі заняття проводять­ся не щодня, а лише 2-3 рази на тиждень і не в змозі повністю задовольнити природну потребу дитини в рухах і забезпечити оздоровчий та розвивальний вплив фізичних вправ на організм.

Той факт, що з малюками займаються спеціа­лісти, розхолоджує вихователів дошкільних за­кладів, вони не надають вихованцям належної уваги та обмежують рухову діяльність дітей з проблемами розвитку, виходячи з того, що над­мірне фізичне навантаження їм може зашкодити. Ось і виникає певна суперечність: адже чим слаб­ші діти, тим більше уваги необхідно їм надавати, частіше залучати до виконання посильних фізич­них вправ у повсякденному житті з метою зміц­нення їхнього організму та досягнення позитив­них зрушень у стані здоров’я, а не утримувати від активних рухових дій.

Ціла низка наукових досліджень свідчить, що щоденні цілеспрямовані заняття фізичними впра­вами можуть сприяти усуненню певних розладів у фізичному розвитку. Проблеми постави можна виправити за рахунок використання вправ кори­гуючого характеру, вправ у підлізанні, пролізанні та повзанні, які розвивають гнучкість і рухливість хребта. Загальнорозвивальні вправи та основні рухи і спортивні вправи циклічного характеру - такі, як ходьба, лазіння, біг, катання на велосипеді, лижах, ковзанах та санчатах, плавання - позитивно діють на функції дихання, підвищують життєву ємність легень, максимальну легеневу вентиляцію, все це в свою чергу знижує можливість респіраторних захворювань. Проведена своєчасна профілактика надлишку ва­ги зніме фактор ризику раннього розвитку ар­теріосклерозу і його тяжких наслідків.

Немає потреби підкреслювати цінність вправ для організму, що росте, а особливо для дітей з проблемами фізичного розвитку. Особливої актуальності набуває вироблення у дітей таких фізич­них якостей, як сила і витривалості, від яких значною мірою залежить успішний розумовий розвиток, а це можливе лише при систематичному щоденному виконанні рухових дій з поступовим підвищенням рівня фізичного навантаження. Загальновідомо, що діти з ослабленим здоров'ям швидше втомлюються, а отже, менш ефективно сприймають і запам'ятовують навчальний матеріал. Розвиток координації рухів, орієнтації у просторі теж потребує копіткої та систематичної роботи саме з дітьми із проблемами фізичного розвитку.   Статистичні   дані   свідчать, що   найчастіше травми отримують малорухливі діти, які слабкі фізично, з поганою координацією рухів і недостатньою швидкістю реакцій тощо.

Є й інший аспект цього питання - психічне здоров'я малюків. Адже проблемні діти перебу­вають у дитячому колективі в оточенні цілком здорових, фізично розвинутих однолітків і не зав­жди почувають себе комфортно. Для цього є певні причини. Одна з них - непрофесіоналізм вихова­теля, який не в змозі створити атмосферу сердеч­ності, доброзичливості, дбайливого ставлення дітей один до одного та коректності щодо дітей з проблемами в розвитку. Особливо він виявляєть­ся, коли такі діти вимушені сидіти на прогулянці і спостерігати за веселим біганням однолітків на майданчику, їхніми розвагами зі скакалкою, рухливими іграми та веселими змаганнями.

Діти з проблемами здоров'я та фізичного роз­витку через свої особистісні якості, тип темпера­менту, самооцінку по-різному переживають власні проблеми і по-різному до них ставляться. Нам доводилося спостерігати, як на дитячому майдан­чику три дівчинки й один хлопчик залізали на дерево і, хапаючись за мотузку, прив'язану до нього, розгойдувалися. Щоправда, розгойдувалися лише дівчата, а хлопчик, у якого вроджені вади пальців на руках, сидів на дереві. І коли одна з дівчаток запитала його, чи може він так роз­гойдуватися, хлопчик упевнено відповів: "Можу... Але боюся".

Є діти, які відчувають таку потребу в русі, що ніщо їх не може зупинити, вони бігають, незважа­ючи на ортопедичне взуття, на хворе серце тощо, вони просто про це забувають. А вихователі й батьки, щиро вірячи у свої найблагородніші мо­тиви, зупиняють дітей окликами: "Не бігай, тобі не можна!", "Зупинися!", "Краще посидь і пограй з ляльками чи помалюй!" Безперечно, і малювання, й інші заняття є цінними і цікавими для дитини, але всьому свій час, і тому ніщо не в змозі замінити дитині тієї радості, яку вона отримує від рухових дій.

У працях І.Павлова ми знаходимо вислів, який належить відомому французькому лікареві XVIII ст. Тіссо: "Рух за дієвістю свого впливу може замінити будь-які ліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі замінити дії рухів".

Отже, найбільшою помилкою вихователів і ба­тьків є те, що вони намагаються обмежити рухову діяльність дітей, тим самим шкодячи їхньому здоров'ю та фізичному розвиткові. Таким дітям притаманна велика потреба в рухливій ді­яльності, вони можуть довгий час бігати, стрибати. Звичайно,   цю    активність    слід    обов'язково контролювати, але не зупиняти дітей, а залучати їх до виконання менш інтенсивних рухів, таких як пролізання, різних вправ з рівноваги, дій з мо­торними іграшками. Це допоможе дитині подола­ти імпульсивність, нестійкість поведінки і не за­шкодить здоров'ю. А виконання фізичних вправ на свіжому повітрі збільшить ефект позитивного й оздоровчого впливу на дитячий організм. При доборі фізичних вправ вихователь має дотриму­ватися основних вимог:

•   фізичні вправи слід обирати малого та се­реднього ступеня інтенсивності  - це різні види ходьби; оздоровчий біг у повільному та середньо­му темпі; вправи з рівноваги; повзання, лазіння, підлізання  та  пролізання;   метання, відбивання, прокочування м'яча; стрибки з місця; ігри з предметами : городки, бадмінтон, теніс, кільцекид, серсо; загально розвиваючі вправи;

•    фізичні вправи мають бути певного коригу­ючого спрямування -залежно від проблеми фі­зичного розвитку;

•    вправи добираються різноманітні за змістом та характером виконання, для різних груп м'язів.

•     слід дбати про привабливість вправ, нада­вати їм ігрового характеру - це імітаційні впра­ви, пантоміми, рухові шаради.

Організовуючи рухову діяльність дітей з про­блемами фізичного розвитку, вихователь посту­пово збільшує дозування вправ, тривалість рухової діяльності, рівень фізичного навантаження, попередньо отримавши консультації медичного персоналу.

Є й діти іншого типу. Часто доводиться спо­стерігати за малюками, які усвідомлено, як до­рослі, відповідають: "Мені не можна займатися фізкультурою, бо у мене хворе серце" або "Я не хочу бігати, бо бігаю повільніше за всіх", "Не буду грати в цю гру, мене все одно піймають". Із цими дітьми роботу слід проводити таким чином, щоб вони змогли подолати невпевненість у своїх силах, якщо навіть їхня результативність менша порівняно з іншими. Адже в подальшому житті ці переживання можуть призвести до того, що дити­на стане замкнутою, можливо, й недружелюбною та агресивною до інших. Саме такі діти потре­бують дбайливого ставлення до себе, їм, як нікому, потрібне заохочення та схвалення вияву наполегливості і старанності, навіть якщо результати ще незначні.

У практиці роботи вихователі під час прове­дення рухливої гри зазвичай дотримуються тако­го правила: якщо дитину піймав "вовк" чи "ли­сиця", то вона не продовжує брати участь у грі. На нашу думку, це педагогічно невиправданий підхід. Чи маємо ми право позбавляти дитину, яка і так погано бігає, можливості вправлятися та й просто гратися? Це неправомірно буде і щодо здорової дитини, не кажучи вже про дитину з проблемами. Вихователю слід підбадьорити її, запевнити, що наступного разу вона буде сприт­нішою і "вовк" її не впіймає. Проте навіть якщо малюка знову впіймають, то варто зауважити, що це "вовк" такий швидкий та спритний і від нього дуже важко втекти.

Найголовніше завдання вихователя - забез­печення життєрадісного стану дитини, її психоло­гічного комфорту, який досить помітно залежить від ставлення до дорослих та однолітків, які її оточують. Педагогічна майстерність полягає саме в тому, щоб з урахуванням особистісних інтересів, потреб та можливостей дитини створити спри­ятливі умови для того, щоб сформувати почуття власної гідності, віру у свої сили та можливості. Необхідність використання індивідуального та диференційованого підходів до кожної дитини має стати важелем професійної діяльності педагога. Лише за таких умов можна допомогти дитині повірити в себе.

Проілюструємо це таким прикладом. Хлопчик Іванко страждав від надмірної ваги і досить по­вільно бігав, у рухливих іграх він програвав, його ніколи не обирали на роль ведучого. Він почав відмовлятися від участі в іграх, віддавав перевагу усамітненим заняттям. Вихователька помітила, що хлопчик дуже влучно кидає камінці, каштани, сніжки та інші предмети, він міг цим займатися тривалий час. Тоді вона запропонувала дітям по­гратися в рухливу гру "Мисливці та зайці", а на роль "мисливця" призначила Іванка. Під час гри хлопчик виявив влучність, найбільше влучав м'я­чиком у "зайців". І коли вихователька підводила підсумки гри і відзначила, що Іванко - найвлучніший "мисливець", то радощам дитини не було меж. Наступного разу діти самі запропонували хлопчикові цю роль і він із задоволенням її вико­нував. Відзначився він і у грі-естафеті, де одним із завдань було влучення в ціль, набравши для своєї команди найбільше балів. Поступово вихо­вателька залучала його до ігор спортивного ха­рактеру - городки, бадмінтон, теніс. Спільні ігри допомогли хлопчику подружитися з однолітками, які висловлювали бажання з ним гратися, обирали його капітаном команди. Змінилися і стосунки між дітьми: в Іванка з'явилися друзі, які радо вітали його, коли він приходив у садок. До­сягнення та висока оцінка товаришів та вихова­теля зміцнили віру дитини у власні сили, і незважаючи на те, що його все одно піймають, хлопчик почав брати участь в іграх з іншими ос­новними рухами. На прогулянці разом з іншими хлопчиками лазив по гімнастичній стінці, підлізав під перешкоди, пробував балансувати на м'ячі тощо. Діти щиро раділи успіхам Іванка, особливо коли він пішов з ними у піший перехід і, як усі, самотужки долав природні перешкодите звертав­ся за допомогою до вихователя. Всі з розумінням ставилися до його частих перепочинків, важкої ходи та поганої орієнтації у просторі, щиро раділи його успіхам. Хлопчик і сам змінився, він уже менше переживав через свої невдачі, виявляв інтерес до спільних дитячих розваг, позбавився сором'язливості та невпевненості у своїх силах.

У цьому прикладі ми бачимо, як уважне і дбайливе ставлення вихователя до дитини, орієнтація на її індивідуальні нахили, диференціація рухових завдань допомогли змінити ставлення хлопчика до однолітків, зацікавити спільними за­няттями, фізичними вправами з допустимими навантаженнями. А систематичне виконання рухо­вих дій сприяло підвищенню тренованості ор­ганізму хлопчика, збільшенню сили та працездат­ності м'язів, покращенню функціональної діяль­ності органів і систем дитячого організму.

Уся робота вихователя з дітьми з певними про­блемами фізичного розвитку має проводитися в тіс­ному контакті з медичними працівниками та бать­ками. Медична сестра та лікар проводять система­тичний контроль за станом здоров'я дітей, установ­люють допустимий рівень фізичного навантаження та визначають його вплив на самопочуття.

версія для друку