Бандура О. Самоактуалізація як механізм формування інтегрованого стилю життя особистості

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Важливою умовою успішної інтеграції людини в суспільство є розвиток внутрішньо та зовнішньо узгодженої системи соціально-психологічних засобів організації власного життя, тобто стилю життя. Одним з механізмів переплавляння інди­відуальних якостей на інтегровану систему само­регуляції особистості є процес її самоактуалізації.

Самоактуалізація - це процес актуалізації людиною власних потенціалів та використання їх як засобів реалізації сенсу життя. Актуаліза­ція потенціалів визначається як усвідомлення та прийняття (інтеграція до "Я"- концепції) раніше неусвідомлюваних власних можливостей та пси­хічних змістів (думок, почуттів, моделей поведін­ки, властивостей, здібностей та ін. - як суб'єк­тивно приємних, так і суб'єктивно неприємних, як соціально схвалюваних, так і соціально не-схвалюваних). Тією мірою, якою ці змісти актуа­лізуються, вони стають психологічними ресурса­ми, доступними свідомому вольовому контролю та використанню суб'єктом. Актуалізація потенціалів є природним процесом, проте в умовах розвитку сучасної людини він легко блокується. Най­ефективніше такий процес стимулюють психо­терапія та психокорекційні технології групової роботи, призначені для сприяння особистісному зростанню учасників.

Процес самоактуалізації тісно переплітається з процесом життєтворчості, виступаючи часом пе­редумовою, а часом - результатом останньої. У цьому контексті самоактуалізація починає діяти як механізм саморегуляції соціальної поведінки особистості таким чином:

1. У процесі самоактуалізації формується та усвідомлюється специфічна система ціннісних орієн­тацій, що визначають характер змісту та засобів досягнення провідних життєвих цілей особистості і тому складають основу саморегуляції її соціаль­ної поведінки.

2.   У процесі самоактуалізації розвивається со­ціально-конструктивна  життєва  позиція, що  пе­редбачає усвідомлення необхідності творчої взаємодії з соціальним середовищем на основі прий­няття особистістю відповідальності за побудову власного життя, ставлення до оточуючих як до суб'єктів життя, а не засобів досягнення власних цілей, інших цінностей самоактуалізації.

3.  У процесі самоактуалізації викристалізовуєть­ся компетентність особистості в часі. Вона перед­бачає таку єдність часової перспективи у свідомості людини, за якої минуле сприймається лише як джерело досвіду, майбутнє - лише як сфера цілепокладання, а теперішнє - як єдиний доступний активності часовий вимір.

Таким чином, одним з результатів самоактуа­лізації є формування суб'єктивно та об'єктивно узгодженого, такого, що суб'єктивно вдовольняє певну особистість, стилю життя - індивідуально обраної системи засобів взаємодії з соціальним середовищем.

Розглянемо докладніше зміни у структурі сти­лю життя, що відбуваються внаслідок самоактуа­лізації особистості.

1. Формування специфічної системи ціннісних орієнтацій

Ціннісні орієнтації особистості формуються внаслідок взаємодії її соціогенних потреб з цінностями соціального оточення. Ця взаємодія відбувається протягом усього життя особистості, на­самперед у процесі її спілкування та діяльності в малих групах. Найінтенсивніше процес формування системи ціннісних орієнтацій відбувається в юнацькому віці, разом з оформленням самосві­домості. У такий спосіб особистість вбудовується як соціальний суб'єкт у цілісну систему кон­кретного суспільства.

Отже, ціннісні орієнтації є результатом ви­біркового засвоєння індивідом суспільних ціннос­тей як стимулів власної поведінки. Ціннісні орієн­тації обіймають вищий щабель у системі само­регуляції соціальної поведінки особистості. Ви­бірковість та дієвість їх досягається завдяки вра­хуванню індивідуальних інтересів та потреб. Та­ким чином, кожна особистість керується своєю спе­цифічною системою ціннісних орієнтацій, яка, однак, має загальнокультурне походження. Саме ця обставина дає змогу робити певні узагальнення.

Можна виділили п'ять основних груп ціннісних орієнтацій, які лаконічно і водночас досить повно характеризують несуперечливу ціннісну систему, що формується у процесі самоактуалізації і скла­дає основу життєвої компетентності особистості:

1.     Ставлення до себе та інших як до цінності, мети, а не засобу досягнення чужих цілей.

2.   Чесність (відкритість досвіду, щирість у по­чуттях; почуття є цінними, якими б вони не були).

3.      Свобода (спонтанність, відсутність постійного контролю та сліпого дотримання належного, від­повідальність).

4.      Довіра до людської природи.

5. Творча спрямованість (домінування Б-цінностей над гедоністичними).

Реалізація описаних цінностей веде як до внутрішньоособистісної інтеграції шляхом самоприйняття та свідомого розв'язання конфліктів, так і до соціальної інтеграції через співробітництво та акту­альну продуктивну (з елементами творчості) діяль­ність. Наявність такої ціннісної системи є чинником специфічної організації особистістю власного соціального простору та соціально-психологічного часу, яка, у свою чергу, сприяє подальшому втілен­ню цих цінностей. Такі процеси стимулюють пере­біг самоактуалізації і складають його сутність.

2. Формування та реалізація конструктивних соціальних установок

Ціннісні орієнтації є вершиною розвитку мо­тиваційної структури особистості. Це найстійкіші, загальні потреби індивіда (цінності-цілі) та шляхи їх задоволення (цінності-засоби). Відпо­відно, зміни в ієрархії цінностей пов'язані зі змінами в ієрархії потреб.

А.Маслоу розглядає потребу самоактуалізації як найвищий рівень розвитку потреб індивіда, до­сягнення якого можливе за умови задоволення потреб попередніх рівнів: задоволення вітальних потреб, потреби в безпеці, у соціальному контакті, соціальній оцінці.

Безпосередньо максимальному розвитку по­треби в самоактуалізації передує відповідний роз­виток та задоволення потреби в соціальній оцінці, визнанні. Ось чому самоактуалізація неможлива без етапу конструктивної взаємодії з соціумом через співробітництво та продуктивну (з елемен­тами творчості) діяльність. Лише така взаємодія є джерелом суспільного визнання, з одного боку, й засобом розкриття власних можливостей — з другого. Самоактуалізація не може відбуватися у вакуумі, принаймні вихідний пункт та результати цього процесу повинні мати значення не лише для особистості, яка самоактуалізується. Тільки тоді її творчі досягнення справді матимуть сенс.

Таким чином, дедалі більше усвідомлення не­обхідності конструктивної взаємодії з соціумом, що є умовою інтеграції в суспільство, є не лише фактором, а й наслідком, результатом процесу са­моактуалізації. Воно втілюється у формуванні відповідних ціннісних орієнтацій: ставленні до інших як до мети, довірі до людської природи, творчій спрямованості. Проте прийняття та реалі­зація цінностей самоактуалізації може перешко­джати інтеграції особистості у соціальні групи, які поділяють принципово відмінні цінності.

Особливе значення для конструктивної взає­модії з соціумом має прийняття особистістю відповідальності за власне життя. Так, у процесі самоактуалізації відбувається формування вну­трішнього локуса контролю як стійкої особистісної якості.

"Локус контролю відображає загальну схиль­ність людини приписувати відповідальність за по­дії, що відбуваються в її житті, собі, власній по­ведінці, здібностям (інтернали), або оточенню, ви­падку, долі, обставинам, тобто силам, що не­підвладні її управлінню (екстернали)". Локус контролю є глибинним, стійким елементом струк­тури саморегуляції особистості, що безпосередньо впливає на міру конструктивності ЇЇ соціальної поведінки. "Від міри вираженості інтернального або екстернального локусу контролю значною мі­рою залежить як світосприймання особистості, так і її активність. Це виявляється на всіх рівнях людського буття. Так, у інтерналів, порівняно з екстерналами, часовий простір насиченіший пози­тивними подіями.  Тому життя  інтерналів уявляється наповненим прагненнями, цілями. Така віра в себе, в життя спонукає їх до більшої пізна­вальної, трудової та соціальної активності. Жит­тєві успіхи інтерналів значно перевищують успі­хи екстерналів".

Отже, процес самоактуалізації виступає ме­ханізмом закріплення конструктивного характеру соціальної поведінки і в такий спосіб сприяє інтеграції особистості в суспільство.

3. Інтеграція часового виміру стилю життя

Важлива умова інтеграції особистості в со­ціальні групи - її компетентність у часі. Час виступає основним незворотним, невловимим фак­тором людського існування. При цьому фізичний час є лише матеріальним носієм складних, зумовлених безліччю факторів соціальних та психологічних часових утворень.

Згідно з причиново-цільовим підходом, оди­ницею психологічного часу є не інтервал фізич­ного часу, не подія сама по собі, а міжподійний зв'язок типу "причина - наслідок" або "мета - засіб". Одиницею минулого виступає реалізова­ний зв'язок між двома подіями хронологічного минулого, одиницею психологічного майбутнього — потенційний зв'язок між подіями хронологічного майбутнього, а одиницею психологічного те­перішнього - актуальний зв'язок між подіями хронологічного минулого та майбутнього. Так, на­приклад, за дослідженням Є.Головахи та О.Кроніка, "більшість подій знаходяться у процесі ніби становлення,тобто їх реалізація вже почалася, але ще не завершилася". Це означає, що вказані події належать теперішньому.

Явище взаємозв'язку та взаємообумовленості минулого, теперішнього та майбутнього у свідомо­сті та поведінці людини описується терміном часової перспективи особистості.

У процесі самоактуалізації психологічний час особистості оформлюється таким чином, що вини­кає динамічна єдність часової перспективи з цен­тром у теперішності.

Завдяки відкритості досвіду зростає усвідом­лення причиново-цільових зв'язків між подіями власного життя, внаслідок чого образи минулого, теперішнього та майбутнього поєднуються в ці­лісну картину життєвого шляху особистості.

Постійний контакт з актуальним переживан­ням утримує часовий центр особистості в тепе­рішньому моменті, забезпечуючи його збіг з фі­зичним теперішнім часом.

Однак така картина часової перспективи є ре­зультатом напруженої внутрішньої роботи людини, усвідомлення та зіставлення значення різноманітних подій власного життя. Тому належне оформлення елементів єдиної часової перспекти­ви пов'язане зі значними труднощами. Наприклад, загальноприйняте положення про те, що оберненість до майбутнього є головною рисою стар­шокласника, що життєві плани, перспективи складають "афективний центр" життя юнака, не означає, що це вікове новоутворення дозріває саме собою, підкоряючись відповідним віковим законам розвитку. Навпаки, підлітки та юнаки переживають величезні суб'єктивні труднощі при визначенні своїх життєвих цілей та перспектив. Так, Е.Еріксон, детально аналізуючи загальні за­кономірності та різні варіанти розвитку в цьому віці, дійшов висновку, що типовою для ранньої юності патологією є саме розлад часової перс­пективи (тісно пов'язаний із кризою ідентично­сті). І.Кон пише, що коли число стурбованих своїм теперішнім "Я" в підлітковому та юнацькому віці практично однакове,™ в 15-16 років різко зростає стурбованість своїм майбутнім "Я". Він також відзначає, що не всім легко дається фор­мування нової часової перспективи, часто заго­стрене почуття незворотності часу поєднується в юнацькій свідомості з небажанням помічати його плин, з уявленням, що час ніби зупинився. На думку Е.Еріксона, "почуття зупинки часу психо­логічно означає ніби повернення до дитячого ста­ну, коли час іще не існував у переживанні і не сприймався свідомо. Є юнаки, які взагалі не хо­чуть замислюватися над майбутнім, відкладаючи всі важкі питання та відповідальні рішення "на потім"... Величезні проблеми виникають у стар­шокласників при спробі сумістити ближню та дальню перспективи".

У цьому випадку, наприклад, сприяння про­цесові самоактуалізації, запускаючи механізм уз­годження часових перспектив, допомагає оформи­ти перспективу майбутнього, наділивши її сенсом та причиново-цільовими зв'язками з минулим і теперішнім.

Цілісна часова перспектива з центром у тепе­рішньому є важливою умовою інтеграції особис­тості в соціальні групи. У разі порушень часової перспективи людина, занурена у спогади чи мрії, не може своєчасно включатися в поточні події життя групи або, навпаки, у вирі сьогоденних справ втрачає орієнтацію в напрямках розвитку групи та бачення свого можливого місця в ній.

Отже, процес самоактуалізації як важливий механізм формування узгодженої часової перс­пективи веде до інтеграції особистості у динаміч­ну систему суспільства.

З точки зору стилю життя в цілому,у процесі самоактуалізації відбувається усвідомлення на­явних складових свого стилю та власних потреб, а також збагачується уявлення про існуючі со­ціально-прийнятні моделі. Таким чином форму­ється реалістичний та конструктивний ідеал - образ бажаного стилю. Його втілення веде до суб'єктивно вдовольняючої інтеграції особистості в суспільство.

Звертаючись до проблеми розвитку соціально-психологічної компетентності в дітей з особли­вими потребами, слід відзначити, що наявність та­ких потреб створює ряд об'єктивних та суб'єк­тивних перешкод на шляху формування інтегро­ваного стилю життя. Так, гіперопіка чи, навпаки, відчуження з боку значущих людей може призво­дити до формування низької чи нестійкої само­оцінки, перебільшеної безпорадності й, зрештою, високої психологічної залежності від оточую­чих. У разі обмежених можливостей спілкуван­ня стає проблематичним опанування комуніка­тивних павичок -засобу соціальної інтегра­ції. Враховуючи зазначені чинники, можна виді­лити деякі пріоритетні напрямки розвитку жит­тєвої компетентності дітей з особливими потре­бами. Першочерговими завданнями є формування таких складових компетентного стилю життя:

•  Стійкої позитивної самооцінки та впевненості у собі

•  Самостійності, відповідальності

•  Комунікативних навичок

•  Навичок продуктивної, соціально значущої діяльності

Особливої уваги, на нашу думку, заслуговує формування відповідальності як домінуючої со­ціальної установки; інші перелічені установки та навички можуть бути умовами та засобами її реа­лізації. Відповідальність у даному разі означає не просто усвідомлення та виконання власних обо­в'язків, а й усвідомлення та втілення невід'ємного права людини приймати рішення щодо власного життя на різних рівнях (від побутового до вирішення долі). Розвиток такої відповідальності є необхідною умовою інтеграції дитини в суспіль­ство. У іншому випадку формується особистість, яка звикла бути пасивним об'єктом сторонніх зу­силь. У цьому разі наявність особливих потреб об­тяжується так званою "вивченою безпомічністю", коли людина принижує свої реальні можливості й нездатна скористатися з наявних у неї ресурсів.

Розвиток усталеної позитивної самооцінки, відповідальності щодо власного життя та навичок партнерського спілкування й продуктивної діяльності забезпечує дитину установками та засо­бами, необхідними для активного пошуку й опа­нування вдовольняючого місця в суспільстві.

Активізація усвідомлення психічних змістів та елементів життєдіяльності у процесі самоактуалізації та відповідний постійний контакт з поточ­ним моментом часу є провідними механізмами формування інтегрованого та конструктивного стилю життя. В такий спосіб процес самоактуалізації бере участь у формуванні таких взаємопо­в'язаних складових життєвої компетентності осо­бистості, як компетентність у собі, своїх потребах та їх мотиваційному оформленні, у цінностях та їхніх смислоутворювальних функціях, у цілях та напрямках їх реалізації, у часі та в побудові власного соціально-психологічного простору.

версія для друку