Засенко В., Колупаєва А. Інтеграція осіб з порушеннями слуху: проблеми, пошуки, перспективи

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Вступаючи в XXI століття, людство зазнає сут­тєвих трансформацій суспільного менталітету. Стара теза "воля, рівність, братерство" наповнюється новим, глибшим змістом. Унітаристське тлу­мачення рівності як права людини бути (чи праг­нути бути) такою самою, як більшість інших, посту­пається місцем визнанню унікальності кожної особистості. Нові ідеї рішучіше впливають на формування ставлення суспільства до людей, яких раніше вважали і називали інвалідами і яких у новій системі цінностей розглядають як людей з особли­востями в розвитку. Це стосується й осіб з розла­дами слуху.

Глухота сама по собі не так різко впадає у вічі сторонніх людей, як сліпота, фізичне каліцтво, ін­телектуальна недостатність тощо. Вона виявляється переважно опосередковано. Як правило, сприймається не сама глухота, а її наслідки - німота і пов'язані з нею специфічні особливості пізнавальної діяльності людини. Доведено, що без спеціально організованого навчання глуха людина неодмінно залишається і німою, тобто стає глухонімою. Це, безумовно, ускладнює її адаптаційні процеси.

Слід сказати, що глухонімота - порівняно не широко розповсюджена проблема. За статистичними даними різних авторів, на 1000 чоловік населення припадає приблизно 1-2 глухонімих. Однак кожна держава, кожне суспільство, навіть на найбільш ранніх етапах свого розвитку, помічало їх і по-своєму визначало права і обов'язки таких людей.

Навчання і виховання осіб із слуховими пору­шеннями, що визначально впливає на їхню по­дальшу адаптацію в суспільстві, має в нашій дер­жаві тривалу історію. Коріння її сягає аж до ча­сів Київської Русі. Саме тоді для дітей з розлада­ми психофізичного розвитку, у тому числі й глу­хих, почали відкривати спеціальні будинки при монастирях і церквах, які були основними центра­ми розвитку не тільки освіти й науки, а й ме­дицини та опіки. Характерною рисою тогочасних суспільних відносин було людяне й чуйне став­лення до знедолених дітей. Саме на цих засадах, на оптимістичних поглядах щодо можливостей розвитку нечуючих базується й сучасна сурдопе­дагогічна теорія і практика, яка, витримавши ви­пробування часом, перетворилася на досить струн­ку систему підготовки осіб із сенсорною недостат­ністю до життя в суспільстві.

У сучасних соціально-економічних умовах першочергового значення набуває підвищення якості такої підготовки. Перед ученими і прак­тиками постають важливі й складні завдання. Од­не з них - проблема готовності учнів до праці, продовження освіти, сімейного життя, раціональ­ного проведення дозвілля, тобто до повноцінного й соціально активного самостійного життя.

Слід зазначити, що спеціальні школи-інтернати для дітей із проблемами слухосприймання, які поки ще є основним навчально-виховним центром для цієї категорії школярів, мають певні успіхи у розв'язанні цих питань.

Вони озброюють учнів необхідними знанями на рівні базової середньої освіти, формують та розвивають здатність повноцінно користуватися мовою як засобом спілкування, забезпечують ви­ховання позитивних рис особистості, проводять відповідну трудову підготовку. За роки коригую­чого навчання у школі розвиваються всі психічні процеси і значною мірою долаються наслідки ура­ження слухової функції. Випускники спеціаль­них шкіл одержують можливість працевлашту­вання та продовження навчання у різних типах загальних та спеціальних середніх навчальних за­кладів. Зараз ні в кого не викликає подиву той факт, що значна частина глухих навчається на за­гальних підставах у технікумах, професійно-технічних училищах, коледжах, а потім продовжує навчання у вузах.

Проте, як свідчить досвід, далеко не в усіх випускників спеціальних шкіл для цієї категорії ді­тей соціально-трудова адаптація відбувається швидко й безболісно.

Як показало спеціально проведене нами дослі­дження, першочерговий вплив на інтеграційні про­цеси юнаків і дівчат із сенсорною недостатністю мають такі чинники, як якість їхньої шкільної освітньої підготовки, профілі професійно-трудового навчання, орієнтація на підвищення освітнього рівня, наявність адекватних життєвих планів у цілому. Слід зазначити, що майже кожен другий випускник школи має задо­вільні знання. Певною мірою через це лише близь­ко 30% випускників продовжують у тій чи іншій формі навчання і підвищують свій освітній рівень.

Значної уваги заслуговує питання трудової під­готовки таких учнів. Незважаючи на нагрома­джений певний досвід трудового навчання, на сучасному етапі виникає ряд актуальних проблем. Одна з них - визначення науково-обґрунтованої номенклатури робітничих професій і спеціально­стей відповідно до можливостей осіб з розладами слуху, нових соціально-економічних і культурно-освітніх потреб у країні. Зараз у школах проводиться трудова підготовка з обмеженої кількості традиційних профілів (столярна, слюсарна і швей­на справи). Це призводить до того, що чимало випускників зразу прагнуть здобути інші спе­ціальності, а це потребує значних матеріальних і моральних витрат як від держави, так і від особистості, тож приблизно кожен п'ятий юнак чи дівчина залишається непрацевлаштованим взагалі.

Виняткове значення для успішного «входжен­ня» в суспільство молодих людей з особливостя­ми в розвитку має їхнє інтегроване навчання. Ін­теграція дітей зазначеної категорії в масові освіт­ні заклади - це процес, який знаходить усе біль­ше розповсюдження в освіті. Такий підхід до їх­нього навчання зумовлений багатьма причинами різного характеру. Інтеграція - це закономірний етап розвитку системи спеціальної освіти, який пов'язаний з переосмисленням суспільством і дер­жавою ставлення до недієздатних, з визначенням їхнього права одержати рівні з іншими можливо­сті в різних галузях життя, включаючи освіту. Причому варто зазначити, що тимчасом як доцільність інтегрованого навчання дітей, напри­клад, із мінімальною мозковою дисфункцією не викликає сумніву, то щодо такого навчання осіб із сенсорною недостатністю до цього часу немає єдиної думки.

Питання інтеграції осіб з порушенням слуху стали предметом обговорення на міжнародних конференціях, семінарах і з'їздах. Є відповідні рішення педагогічної комісії Всесвітньої федерації глухих. Так, зокрема комісія вважає оптимальним для більшості глухих дітей навчання у спеціальних школах. Перевагою є те, що тут від­сутні труднощі спілкування, заняття проводять кваліфіковані сурдопедагоги, які встановлюють контакт з дітьми.

Всесвітня федерація глухих не рекомендує в країнах-членах ФВГ (а Українське товариство глухих є її постійним членом) надавати допомогу будь-якому типу інтеграції цих осіб у масову школу, оскільки це не відповідає інтересам глу­хих і їхній всебічній підготовці.

Водночас було визнано, що глуха дитина може навчатися у масовій школі за таких умов:

•  ранньої діагностики;

•  нормального розвитку дитини;

•  допомоги з боку батьків;

•  наявності сурдопедагогічних засобів;

•  готовності масової школи до прийому глухої дитини;

•  ґрунтовного ознайомлення учителів з проблемою ураження слуху.

Цікавим видається той факт, що деякі країни фактично відмовилися від інтегрованого навчання таких дітей (Швеція, Данія). Інші, навпаки, відмовилися від спеціальних шкіл. Наприклад, в Італії глухі навчаються спільно з дітьми, які чують. При цьому останніх навчають мови жестів, заняття проводять глухі вчителі педагоги, які чують.

Проблеми інтеграції стосуються різних віко­вих груп.

Останнім часом набуває актуальності пробле­ма інтегрованого навчання дітей, починаючи з раннього віку. Уже відомі різні форми інтеграції: 1. Тимчасова (епізодична), коли проводяться спільні заходи (прогулянки, ігри, окремі заняття) з дітьми, які чують кілька разів на місяць.

2. Часткова (фрагментарна), за якої діти в першу половину дня перебувають у спеціальних групах, а в другу — у масових.

3. Комбінована, коли діти з розладами слуху перебувають у масових групах протягом дня, але сурдопедагог систематично проводить з ними індивідуальну роботу.

4. Повна, коли така дитина постійно перебуває в масовому дитячому садку без надання щоденної допомоги спеціаліста.

Є приклади інтегрованого дошкільного на­вчання цієї категорії і в Україні. Так, поряд з ін­дивідуальною формою інтегрованого навчання в кількох комбінованих дошкільних закладах ство­рено групи для глухих дітей.

У школі в основному практикується індивіду­альна форма навчання. Слід сказати, що велику допомогу щодо цього надає така реабілітаційна організація як СУВАГ та Асоціація батьків учнів із сенсорною недостатністю. Є численні приклади успішного навчання не лише дітей із розладами, а й глухих учнів у загальноосвітніх середніх школах. З метою здобуття зазначеною категорією мо­лодих людей повної загальної середньої освіти в нашій державі створено спеціальні класи при окремих вечірніх школах.

В Україні існує практика інтегрованого навчан­ня осіб з проблемами слухового сприймання і в се­редніх спеціальних закладах, у яких створено спе­ціальні групи. Це такі навчальні заклади, як Київ­ський промислово-економічний коледж, Київський

технікум легкої промисловості, Київський худож­ньо-промисловий технікум, Київське училище ес­традно-циркового мистецтва, Донецький технікум промислової автоматики, Запорізький електротех­нічний технікум-коледж, Херсонське медичне учи­лище, Ужгородський коледж мистецтва та ін.

Важливу роль в інтегрованому навчанні осіб з розладами слуху, їхньому професійному станов­ленні відіграють і спеціальні групи, створені при професійно-технічних училищах, наприклад Кри­ворізькому професійно-технічному училищі № 8, Житомирському технічному ліцеї-інтернаті, Буда-нівському професійно-технічному училищі № 28 та ін.

Практикується навчання таких осіб і в окре­мих вищих навчальних закладах. В основному це індивідуальна форма навчання, хоча донедавна існувала ще й групова. Так, у НПУ ім. М.Драгоманова на дефектологічному факультеті в спеці­альних групах навчалися глухі студенти. Зараз практично на кожному курсі є юнак чи дівчина, що мають розлади слуху.

Хоча вже є певна практика інтегрованої підго­товки дітей із сенсорною дисфункцією, проблема їхнього навчання ще потребує ґрунтовного дослідження і подальшої розробки; мережа навчаль­них закладів, де є спеціальні групи, має бути роз­ширена.

Усе це, безумовно, сприятиме підвищенню ефективності процесу інтеграції цих осіб в су­часне суспільство.

версія для друку