Захарченко В. Входження дитини з мовними розладами у традиційну групу дошкільного закладу

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Із першої хвилини народження дитина пере­буває в якнайтіснішому контакті з дорослими. Ціл­ковита безпорадність немовляти робить його жит­тя неможливим без участі дорослого. Ця фізична допомога очевидна для кожного, але не всі задуму­ються над тим,що майже з першої хвилини життя малюка потрібні йому не тільки, аби нагодувати, переповити, зігріти, а й для спілкування.

Спілкування дорослого з немовлям у нормаль­них життєвих умовах настільки природне, звичне, що йому не надають значення, його просто не помічають. Ласка, любов, увага в поведінці матері та рідних є наймогутнішим імпульсом для розвит­ку дитини. Забрати все це - і дитина перестане розвиватися, різко обмежити, як це буває в по­ганих дитячих будинках, - і діти затримуються в розвитку.

Отже, розвиток дитячої психіки з перших днів життя відбувається тільки завдяки постійному зв'язку з дорослим, у безпосередньому спілкуванні з ним. Величезне досягнення в розвитку дитини - перші слова, які з'являються у рік. Але мовлення виникає не раптом, не на порожньому місці, вимовлене перше слово - це вже підсумок досить складного шляху. А початком цього є потреба у спілкуванні з дорослими, реакція на людський голос, яка виникає дуже рано.

У пору дошкільного дитинства особливо вдосконалюється мовлення дітей. І якість словника, і його обсяг залежать від умов виховання дитини, від інтенсивності спілкування, його змісту. Форма висловлювання малюка - важливий показник успішності його мовлення і мислення. У дітей з

психічними розладами мовлення дуже збіднене, переважають однослівні відповіді, короткі непоширені речення. Знижена працездатність нервової системи, а відтак і пасивність дитини, є однією з характерних ознак затримки психічного роз­витку. Пасивність виявляється у відсутності тієї допитливості, яка робить здорових ровесників "чомусиками". Запитання, які ставить дитина із затримкою психічного розвитку, поверхові й одно­манітні, не спрямовані на встановлення зв'язку між причиною і наслідком. Така дитина менше одержує знань і менше робить висновків про вза­ємозв'язок між певними предметами та явищами. Обмеженість знань та уявлень про навколишнє середовище обов'язково позначається на розвит­кові мовлення. Саме недоліки мовлення: нездатність побудувати фразу, часті запитання, короткі відповіді одним словом - змушують батьків уперше звернути увагу на проблеми розвитку дитини. Труднощі розуміння та вміння висловлюватися дуже тісно пов'язані між собою.

Як же слід працювати з дітьми, щоб запобігти відставанню в мовленнєвому розвитку?

Передусім треба якомога більше стимулюва­ти дитяче висловлювання. Це забезпечується по­стійною розумовою роботою, яку виконує дитина під керівництвом дорослого, знайомлячись щодня з новим об'єктом, спостерігаючи його особливості, встановлюючи схожість та відмінність з іншими об'єктами та явищами. Відбувається це у процесі спілкування під час організації різноманітних ви­дів діяльності. Цьому сприяють відповідні матеріали та обладнання, згруповані в центрах діяль­ності. Наприклад, працюючи з дитиною в центрі природознавства, слід обов'язково спілкуватися з малюком. Спілкування супроводжує конкретні дії, характерні для певного виду діяльності.

Облаштовуючи різноманітні центри, вихователь може дати дитині чимало корисних знань та об'єктів для спостережень, залучити її до посильної допомоги: подати, поставити, принести іграш­ку, квітку, книгу тощо. Добре, коли дорослі візь­муть собі за правило проговорювати вголос усі свої дії. Це привертає увагу малюка до того, що робить дорослий. Кожна дія сприймається дити­ною послідовніше, стає "названою", зрозумілішою. Так, можна мовчки приготувати необхідний матеріал, розставити іграшки, а можна й інакше, коментуючи кожну дію. У першому випадку ди­тина може не звернути уваги на те, що робить до­рослий, у другому - вона стає своєрідним спів­учасником справи. Дуже важливо, щоб дитина та­кож говорила, давала певні пояснення своїм діям. Необхідно керувати дитячим сприйманням, привертати увагу до різних деталей, які мають значення для розуміння змісту та суті явищ, властивостей та ознак предметів, і пояснювати їх, якщо вони виявляються малозрозумілими. Важ­ливо якомога більше стимулювати дитячі вислов­лювання різних видів. Це можуть бути запитан­ня, заперечення, уточнення, перепитування, міркування, припущення, розповіді, описи тощо.

Поступове накопичення різноманітних знань, здобутих у реальному житті, корисно закріплю­вати та систематизувати у спеціальних дидактич­них іграх. Такі ігри своїм змістом нагадують різні варіанти дитячого лото. Під час ігор дуже важ­ливо, щоб дитина говорила, давала певні пояснення своїм діям.

Центр театральних ігор - чудовий засіб усе­бічного розвитку шляхом інсценування. Цінність інсценування полягає в тому, що дитина глибше усвідомлює та засвоює літературний твір. Щоб підготуватися до інсценування, треба буде обгово­рювати, що і як зобразити, чому саме так, а не інак­ше має говорити, рухатися персонаж. Вправляючи дитину в точному відтворенні рухів, міміки, інтонації, в умінні виражати певний настрій, можна ефективно впливати не тільки на її мовленнєвий розвиток, а й на розвиток всієї особистості.

Гра є універсальною школою життя в людсь­кому суспільстві. Завдяки грі діти набувають досвіду використовувати речі за призначенням, вступати в стосунки з іншими людьми, удоскона­лювати мовленнєвий розвиток. Якщо уважно придивитися до гри дитини, яка відстає в роз­витку, то виявиться, що вона довше затримується на предметних діях. Діти із затримкою психіч­ного розвитку зазнають труднощів у спільній грі з ровесниками, бо не вміють домовитися, виконати роль, не завжди вміють бути на рівні вимог, зумовлених правилами гри.

Організовану сюжетно-рольову гру в центрі театральних ігор доцільно використовувати як засіб мовленнєвого розвитку дітей. Головне за­вдання дорослого у грі - збуджувати ініціативу та мовленнєву активність дитини. Тому необхідно частіше звертатися до малюка із запитаннями, ра­дитися, наприклад, з приводу того, що будуть про­давати, хто виконуватиме ту чи іншу роль, які будуть гроші, чеки тощо (гра "Магазин"). Голов­ну увагу слід переносити на саме спілкування відповідно до ролі та організації гри.

Таким чином, мовлення є необхідним компо­нентом спілкування, у процесі якого воно й фор­мується. Найважливіша передумова удоскона­лення мовленнєвої діяльності дошкільника - створення емоційно сприятливої ситуації, яка сприяє виникненню бажання активно брати участь у мовленнєвому спілкуванні.

Для того, щоб мовлення слугувало засобом спілкування, необхідні умови, які спонукають ди­тину усвідомлено звертатися до слова, формують потребу бути зрозумілою спочатку дорослим, а потім і однолітками. Такі умови виникають у про­цесі самого спілкування і діяльності, яку організовують дорослі разом з дитиною. Чим складні­ша та різноманітніша діяльність, тим необхід­нішим для дитини стає мовленнєве спілкування.

На жаль, діяльність дошкільників у традицій­ній системі освіти забезпечується переважно пря­мим навчанням. У традиційній авторитарно-дис­циплінарній моделі основна функція дитини - виконавча. Така модель навчання не може забез­печити повноцінність розвитку дитини. Програма "Крок за кроком" створює та використовує мо­дель розвивального навчання дітей. Адже роз­виток - це процес, який забезпечує саморух, а не лише накопичення знань, умінь, навичок. Створю­ються умови, щоб навчання набуло характеристи­ки справді вільної і самостійної діяльності дітей. Дорослі, створюючи умови для життя дитини,опо­середковано впливають на її вибір, і в цьому полягає їхня активна позиція. Розвиток, навчання та виховання забезпечуються в будь-якому центрі діяльності дітей. Малюк вчиться в тому місці, де відбуваються значущі для нього події. Необхідно не маніпулювати дитиною, а створювати позитивну мотиваційну основу ЇЇ навчання і справжню розвиваючу атмосферу всього навчаль­ного процесу. Розвиток мовленнєвої активності дітей можливий через розвиток спільної діяль­ності. Це потребує певних навичок спільного об­говорення проблеми, пошуку та вибору варіантів, засобів її розв’язання, спільної творчості на основі широкого використання комплексу мовленнєвих засобів. Так, вихователь разом з дітьми формулює та обирає цікаву для дітей проблему, яка ляже в основу майбутньої теми та проекту.

Традиційні назви тем, наприклад, "Моя сім'я", "Дитячий садок", "Рідний край", "Родинні обереги" тощо,  вказують переважно на лексичну тематику, а не на можливі варіанти мовленнєвого спілкування. Тому важливо так сформулювати тему, щоб сама її назва вже містила, наштовхувала і частково розкривала різноманітні варіанти організації дитячої діяльності на основі мовлен­нєвого спілкування. Це забезпечить особистісно зорієнтований підхід в організації навчально-мовленнєвої діяльності дошкільників.

Так, наприклад, тема "Транспорт" не розкриває змісту мовленнєвого спілкування з позицій осо­бистісно зорієнтованого підходу. Таке формулювання відображає авторитарно-дисциплінарну модель навчання, де вихователь дає певні знання, а діти переважно засвоюють їх репродуктивним шляхом. Пропонуємо сформулювати тему по-ін­шому, наприклад, "Відкриємо школу Світлофора Моргайка". Сама назва залучає дітей до природ­ного обговорення зазначеної проблеми. Діти по­чинають висловлювати свої пропозиції, міркуван­ня, ставити запитання, висувати гіпотези з приво­ду того, хто навчатиметься у школі, а хто буде вчи­ти, чого саме можна навчитися, для чого це по­трібно, що для цього треба зробити, виготовити тощо.

В основу тематичного циклу навчально-мов­леннєвих завдань доцільно брати такі теми, які можуть забезпечити організацію мовленнєвого спілкування дітей в різних видах діяльності. На­приклад, це може бути підготовка та організація виставок, свят, театральних вистав, ярмарок, подорожей тощо. Вся діяльність дітей мотивується; вони знають і розуміють, для чого і чому саме вони займаються певною діяльністю. Наприклад, тема "Готуємося до виставки "Українські народні рушники". У процесі обговорення теми діти ма­ють можливість спілкуватися з вихователем і однолітками, висловлювати свої пропозиції, мірку­вання, припущення, пояснення, радість, здивуван­ня, захоплення. Мовленнєва активність, ініціативність кожної дитини забезпечується саме ко­мунікативно-мовленнєвими засобами. Практика свідчить, що діти із захопленням сприймали та висловлювали власні пропозиції принести з дому для виставки родинні рушники. Кожний мав змо­гу не лише показати рушник, вишитий бабусею, а й розповісти про нього.

Діти готували себе до ролі "екскурсовода" на виставці, слухали твори художньої літератури, ви­вчали приказки, загадки, придумували кросворди, тексти реклами та запрошення тощо.

У центрі мистецької діяльності діти виготов­ляли дидактичні ігри "Знайди відмінності на рушничках", "Склади з частин ціле" тощо. Така діяльність супроводжувалася мовленнєвим спіл­куванням. Діти працювали в парах, у підгрупах, учили одне одного гратися в ці ігри, пояснюючи правила гри мовленнєвими засобами. Протягом кількох тижнів діти готувалися до відкриття вис­тавки. Комунікативно-мовленнєві вміння вдоско­налювалися у процесі систематичної мовленнєвої практики в різних центрах діяльності.

Таким чином, організація змістовного комунікативно-мовленнєвого спілкування з дітьми на ос­нові комплексного розв'язання мовленнєвих завдань у процесі різних видів діяльності дасть змогу значно підвищити мовленнєву активність кожної дитини.

Збудження мовленнєвої активності дитини має стати головною стратегією виховання. Адже відставання в розвитку тому й виникає, що дитина з якихось причин не може виявляти активність. Потрібна стимуляція, заохочення, терпляче навчання та закріплення вироблених умінь і на­вичок. Щирість, невимушеність стосунків з дити­ною допоможе дорослим організувати цікаві ігри чи вплести в повсякденне життя корисні для розвитку малюка справи.

версія для друку