Шевцов А.Г. До проблеми запровадження модульної та відкритої систем освіти у навчанні студентів із фізичними вадами

Комп'ютерні технології та вища освіта людей з особливи­ми потребами: Дистанційне навчання в системі соціально-трудо­вої реабілітації. Збірник наук. доп. і ст. / Уклад. Л. В. Кова­ленко. - К.: Вища шк., 2002. - 255 с. - Укр., рос.

Застосування нової моделі осві­ти та професійної реабілітації лю­дей з інвалідністю потребує впро­вадження в освітній процес ново­го педагогічного досвіду, сучасних навчальних технологій. Останні, безумовно, мають бути фундаментом для розроблення та введення інно­ваційних підходів до навчання сту­дентів із особливими потребами.

Зупинимось на деяких іннова­ційних моделях організації освіти, що можуть як значно підвищити коефіцієнт корисної дії сучасної вищої школи, так і адаптувати її до потреб людей із фізичними та сенсорними вадами: модульній сис­темі навчання та модульно-рейтинговій системі оцінювання знань, дистанційному навчанні та від­критій освіті.

Модульно-рейтингова техноло­гія виникла в 60-х роках XX ст. у США і почала досить активно впроваджуватись в усьому світі як у системі вищої освіти , так і в сфері професійного навчання. Модуль навчальної дисципліні (навчальний модуль) - це інформаційний вузол, який, у свою чергу, є одиницею, що уніфікує підхід до структурування цілого на частини Модульне навчання - процес засвоєння навчальних модулів за умої повного дидактичного циклу, який містить: мету і завдання; мотивацію на якісне засвоєння; зміст (навчальний модуль); методи і формі прямої, опосередкованої та самостійної навчально-пізнавальної діяльності; корекцію, самооцінювання й оцінювання результатів засвоєння знань, умінь та навичок, ще входять до його структури. За та­ких умов зменшується частка пря­мого, зовні заданого інформуванню і розширюється застосування інтер­активних форм і методів роботи студентів під керівництвом викла­дача (консультанта) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об'єктах май­бутньої професійної діяльності.

Основу педагогічної технології, побудованої за модульним прин­ципом, становлять блоки цілей і завдань, покликані стати вихід­ними при структуруванні змісту вузівських дисциплін за модуль­ною системою. Під кожну мету підводиться зміст із його теоре­тичними й емпіричними компонен­тами, структурою, видами зв'яз­ку, способами та результатами функ­ціонування процесів чи явищ, що вивчаються, які зрештою і фор­мують модуль.

Істотне значення в умовах за­стосування модульної технології навчання має контрольно-оціню­вальний компонент із його стимулювальною функцією. Результа­ти засвоєння знань з тієї чи іншої дисципліни можуть оцінюватись як традиційно, так і за рейтинговою системою. Використовуються різні форми контролю знань: по­точні, рубіжні в межах кожного модуля та підсумкові - напри­кінці курсу.

Рейтингова система оцінюван­ня знань завжди підвищує актив­ність і дисциплінованість студен­тів, формує почуття відповідаль­ності, розвиває ініціативність і сумлінність у навчанні, стимулює бажання досягти успіхів. Вона створює сприятливий психологіч­ний клімат як в академічних гру­пах, так і в системі самостійного навчання. Це дає змогу уникну­ти небажаного для студента з ін­валідністю стресу під час оціню­вання його навчальних успіхів.

Вкажемо на деякі істотні пере­ваги модульної технології на­вчання порівняно з традиційними методиками, що роблять її адек­ватною у підвищенні ефективнос­ті освіти інвалідів:

•   модульна система забезпечує точну відповідність результатів цілям навчання, дає змогу з ви­сокою ймовірністю отримувати очікувані наслідки як резуль­тат виваженого технологічного підходу до організації навчаль­ного процесу та суб'єкта навчан­ня - слухача;

•  модульна система підвищує особисту мотивацію і самостій­ність слухача в засвоєнні ви­значеної для нього програми на­вчання;

•  модульна технологія органі­зації навчального процесу дає змогу скоротити терміни на­вчання, оскільки визначає його відправний момент та трива­лість з урахуванням рівня ра­ніше накопичених знань та на­вичок слухачів, передбачає їх са­мостійну роботу в індивідуаль­ному темпі, з яким вони можуть якісно засвоювати модульні бло­ки та навчальні елементи, перед­бачені їх особистими індивіду­альними програмами.

Дуже важливо, що модульна система навчання дозволяє слуха­чеві легко увійти і вийти з на­вчального процесу, а також тим­часово припинити навчання у ра­зі погіршення здоров'я і продов­жити його у зручний для студента час.

Модульна технологія навчання не передбачає відмови від традиційної дидактики і може вико­ристовуватись як самостійно, так і у варіативно-модульному варі­анті, що принципово важливо на етапі її впровадження.

Також очевидно, що вона є не­замінною для таких найсучасні­ших форм організації освітньо­го процесу, як відкрите та дистан­ційне навчання.

У процесі теоретичної підготов­ки до впровадження дистанцій­ної освіти в Університеті «Украї­на» ми дотримувались такого тлу­мачення цих термінів.

Дистанційне навчання (ДН) - це метод, який може використову­ватись як у межах нової, дистан­ційної форми здобуття освіти, так і в межах традиційних форм - очної та заочної, а також при на­вчанні, що не передбачає отриман­ня систематичної освіти. Од­нак при цьому ДН дає змогу ство­рити і нову форму здобуття осві­ти - дистанційну освіту (ДО), для якої ДН як метод є основою.

У літературі зазначається, що ДО - це синтетична, інтегральна, гуманістична форма освіти, що ґрунтується на використанні ши­рокого спектра традиційних та нових інформаційних технологій та їх технічних засобів, які залу­чаються для доставки навчально­го матеріалу, його самостійного вивчення, організації діалогового обміну між викладачем та учнем, коли процес навчання некритич­ний до їх розміщення у просторі й часі, а також до конкретної ос­вітньої установи.

Основними відмінностями ДН від заочної форми навчання є такі:

• постійний контакт з виклада­чем, можливість оперативного обговорення з ним через теле­комунікації питань, що виника­ють у процесі навчання;

•  можливість організації за до­помогою телекомунікацій дис­кусій, спільної роботи над про­ектами та іншими видами гру­пових робіт під час вивчення курсу і в будь-який момент (при цьому група може складатися як із студентів, що компактно проживають в одній місцевості, так і бути розосередженою);

•    передача студентам теоретич­них матеріалів у вигляді дру­кованих або електронних на­вчальних посібників, що дає змо­гу або повністю відмовитись від настановчих лекцій з приїздом у вищі навчальні заклади, або значно скоротити їх кількість і тривалість.

Зрозуміло, що ці риси роблять форму ДН доцільнішою, ніж за­очна, в навчанні студентів з інва­лідністю. Можливість мінімізувати кількість відвідувань навчального закладу приваблює осіб, які за своїм фізичним станом позбавлені мож­ливості вільно пересуватися. Під час опитування студентів із вада­ми здоров'я в Університеті «Ук­раїна» управлінням реабілітації та адаптації встановлено, що пробле­ма пересування посідає друге міс­це серед усіх їхніх проблем - 20 % (перше місце посідає низь­кий матеріальний рівень - 30 %).

Здобуття освіти особами з пору­шенням функцій опорно-рухово­го апарату, не покидаючи своєї до­мівки, багатьом із них дасть можливість вчитися більш комфорт­но та інтенсивно, адже вдома вони мають звичні умови, в тому числі санітарно-гігієнічні, спеціальне об­ладнання, родинне оточення тощо. В цьому випадку ми також розв’язуємо проблему психолого-емоційного комфорту для людини - інва­ліда з дитинства, яка при вступі до вищого навчального закладу змушена крім великого фізично­го навантаження адаптуватись до іноді психологічно чужорідного се­редовища. Так, за згаданими до­слідженнями в Університеті «Украї­на», почуття тривоги часто і по­стійно відчувають 21% студентів-інвалідів, а комплекси неповноцін­ності - 21,4% інвалідів. Хоча слід зауважити, що навчання поза студентським колективом може мати і негативні для соціалізації особи наслідки, про що йтиметься далі.

Перехід від використання термі­на «дистанційне навчання» до «відкритого» спостерігається загалом у СНД. Наприклад, широковідомий російський журнал «Дистанційна освіта» з початку 2001 р. перейме­новано у «Відкрита освіта», а впли­вова у цій галузі громадська уста­нова має назву «Міжнародна ака­демія відкритої освіти».

Відкрите навчання (ВН) - це сучасна форма навчання, модель якої має складнішу структуру і філософію, оскільки ґрунтується на ідеї відкритості Всесвіту, про­цесів пізнання та освіти людини. Вона є результатом історичного еволюційного шляху розвитку та становлення інформаційної циві­лізації і не залежить віл політики держави в галузі освіти. Глобаль­ною метою ВН є підготовка сту­дентів до повноцінної та ефектив­ної участі в суспільній та про­фесійній сферах в умовах інфор­маційного суспільства.

Метою ВН є отримання насам­перед якісних знань у поєднанні з повнішим розвитком особис­тості (незалежність, творчість, іні­ціативність, інтелігентність та ін.). У відкритому навчанні перевага надається самостійній роботі, яка ґрунтується на свободі вибору міс­ця, часу та форм навчання, відкритому плануванні навчання та відкритому вступі до вищого на­вчального закладу.

Отже, сформулюємо основні за­гальновизнані принципи відкри­тої освіти:

1. Позаконкурсний вступ до ви­щого навчального закладу.

2. Відкрите планування навчан­ня, тобто вільне складання індиві­дуальної програми навчання шля­хом вибору із системи курсів. Від­крите навчання дає змогу учневі використовувати ширший діапа­зон форм навчання, на відміну від «закритого навчання», де все пла­нує викладач. Учень може сам пла­нувати обсяг досліджуваного ма­теріалу на окремих етапах. На­приклад, спочатку він може просто прочитати підручник, визначаючи найбільш складні розділи дисциплі­ни, а потім скласти свій графік робо­ти з ним або керуватися рекомен­даціями викладача. Можна вико­нувати завдання, опрацьовуючи необхідні розділи дисципліни, і т. д.

3.  Вільний вибір часу і темпів навчання, тобто прийом студентів до вищих навчальних закладів упродовж усього року і відсутність фіксованих термінів навчання. При відкритому навчанні учневі встановлюють графік роботи і контрольні терміни. Час виконан­ня завдань, вивчення нового матеріалу він визначає сам. Як пра­вило, йому потрібно переглянути свій розпорядок дня і спланува­ти його таким чином, щоб раціо­нально використовувати вільний час. Це може бути зміна часу про­будження і виконання деяких зав­дань уранці, коли менше зовніш­ніх подразників, тощо.

4. Вільний вибір місця навчан­ня: студенти можуть бути фізич­но відсутніми у навчальних ауди­торіях упродовж основного на­вчального часу і самостійно виби­рати, де навчатися. Це може бути навіть громадський транспорт - для розділів, що потребують прос­того читання і запам'ятовування, бібліотека чи робочий кабінет - для виконання письмових завдань, комп'ютерний клас, персональний комп'ютер вдома чи на роботі - для роботи з навчальними, контроль­ними чи тестовими програмами.

5.  Перехід від принципу «осві­та на все життя» до принципу «освіта через усе життя».

6.  Перехід від руху студентів у вищому навчальному закладі до зворотного процесу - руху знань до людини.

7.  Вільний розвиток індивіду­альності, що є основним чинни­ком, тоді як класична модель освіти передбачає усталені норми, що уніфікують людську індивіду­альність.

Якщо ми ставимо за мету засто­совувати в освіті інвалідів справді сучасні форми та підходи до на­вчання та виховання,то, звичай­но, маємо уважно розглянути пе­рераховані вище якості відкритої освіти в цьому аспекті.

До речі, елементи «відкритості» з формального боку впроваджували­ся в освіту дітей та молоді з вада­ми здоров'я і раніше. Наприклад, у статті 21 Закону України «Про ос­нови соціальної захищеності інва­лідів в Україні» (введено в дію поста­новою Верховної Ради України від 21 березня 1991р. № 876-ХІІ) зазначено, що «при навчанні, про­фесійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальни­ми допускається застосування альтернативних форм навчання». Стаття 22 містить таку норму «відкритого» вступу до вищого на­вчального закладу: «За інших рів­них умов інваліди мають переваж­не право на зарахування до ви­щих і середніх спеціальних навчальних закладів».

Наказом Міністерства освіти і на­уки України від 9 лютого 2001 р. № 74 «Про затвердження Умов прийому до вищих навчальних закладів України» ця норма під­тверджена в такій редакції: «Від­повідно до чинного законодавства України зараховуються поза кон­курсом при одержанні вступних позитивних оцінок... інваліди І та II груп, яким не протипоказа­не навчання за обраною спеціаль­ністю».

Водночас такі недоліки системи освіти, як відсутність безбар’єрної архітектури, відповідних санітарно-гігієнічних умов у вищих на­вчальних закладах і школах, брак спеціальних методик і устаткуван­ня тощо, зводять нанівець таку «відкритість» навчання в навчаль­ному закладі інвалідів, залишають її лише голою декларацією.

Проблему вибору сучасної мо­делі освіти студентів із особливи­ми потребами, на наш погляд, тре­ба вирішувати, виходячи із син­тезу найкращих форм та методів, які вироблені сучасною освітою, найліпшим чином допомагають студентові отримати якісні знан­ня, повніше розвиватися як особистість у конкретній ситуації, за­лежно від викладацького складу, інформаційно-методичного забез­печення, матеріально-технічної ба­зи того чи іншого вищого навчаль­ного закладу.

Саме таку змішану, комбінова­ну форму організації навчально-виховного процесу з урахуванням окреслених вище відмінностей ми б назвали «відкритою».

Впроваджуючи дистанційні технології навчання в освіту інва­лідів, слід виходити із розуміння високотехнологічності та високої вартості цих навчальних форм. Вони потребують потужного прог­рамно-апаратного забезпечення, відповідної комп'ютерно-мере­жевої бази, потужних каналів зв'язку.

Проте таку технічну базу, вихо­дячи з матеріально-фінансового стану вищих навчальних закла­дів, нині дуже важко створити. Якщо навіть ми це й зробимо, студенти-інваліди на місцях не го­тові до такого високотехнологічного навчального процесу через те, що:

•  особи з інвалідністю переваж­но не забезпечені матеріально достатньою мірою;

•  сучасну сервісно-телекомуніка­ційну інфраструктуру в район­них центрах України, навіть у великих, ще не створено. Отже, існує небезпека того, що дорогі та високотехнологічні ос­вітні послуги залишаться недоступними людям з інвалідністю. Виходячи з вищесказаного, пропонується застосування методи­ки асинхронного дистанційного навчання, заснованого на викорис­танні гібридних телекомунікацій­них та кейсових технологій. Вона полягає в тому, що основні на­вчально-методичні матеріали про­понуються студентові у вигляді чітко структурованого «кейса» на паперових носіях, при цьому збе­рігаються основні відмінності від­критої та дистанційної форм на­вчання від класичної заочної, зокре­ма реалізація особистісно орієнто­ваної концепції сучасної освіти. Це досягається інтерактивною взаємо­дією між викладачем і студентом-дистанційником через електронну пошту. Діалог із викладачем, отри­мання стиснених текстових чи гра­фічних файлів, які містять додат­кову персонально орієнтовану на студента дидактичну інформацію, консультації проводяться в офлайновому режимі, що можна робити через комутовану лінію, що значно дешевше, ніж онлайновий Інтернет, і доступно навіть у селі, аби тільки в ньому був звичайний між­міський телефонний зв'язок.

Така «гібридна» форма дистан­ційної освіти, що займає проміжне положення між класичним заоч­ним навчанням і власне Інтернет-технологією, на перший погляд, здається явним відставан­ням від світового рівня відкри­тої освіти. Однак, як уже зазна­чалося вище, ці реалії залишають «за бортом» величезну кількість студентів і учнів з інвалідністю, тих, хто не має можливості вибратися в «метрополію» до «живого» Інтернету як із соціально-економічних, так і технічних причин. Такі під­ходи до реалізації «дистанційності» в освіті описано в літературі та впроваджуються у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна».

Дистанційне навчання справді незамінне в ситуаціях, коли лю­дина фактично не може відвідува­ти інтегровані центри навчання через поганий стан здоров'я. Од­нак недоліком є брак діяльності особи в колективі, спілкування з товаришами. Як наслідок, у неї виникає почуття самотності, а от­же, психологічного дискомфорту. Постає проблема соціалізації сту­дента, його інтеграції у здорове середовище. Є небезпека, що сту­дент, який був зачинений «у чо­тирьох стінах» вдома, так і зали­шиться в них. Фізично дистанцій­не навчання дуже зручне для ньо­го, але як досягнути при цьому повної соціальної реабілітації? За допомогою телекомунікаційних технологій, телеконференцій че­рез Інтернет тощо можна певною мірою досягнути «віртуальної со­ціалізації» студента чи учня з ін­валідністю, але це, звичайно, паліатив, напівзахід. Для справжньої соціально-психологічної реабілі­тації студента, який навчається за «віртуальними» технологіями, потрібні додаткові педагогічні та виховні заходи компенсаторного характеру. Навчально-виховні ме­тодики, спрямовані на всебічну со­ціалізацію особистості, психологіч­ну адаптацію учня з особливими потребами до життя в суспільстві, мають обов'язково увійти в па­радигму та модель відкритої освіти інвалідів.

версія для друку