Колупаєва А.А. Проблеми спеціальної освіти дітей з особливими потребами в Україні

Актуальні  проблеми  навчання та виховання  людей  з особливими   потребами: 36. наукових праць.- К.: Університет "Україна", 2004.- 448 с.

Конвенція про права дитини та Декларація про права інвалідів, які були прийняті Генеральною Асамблеєю ООН, пріоритетними для дітей з особливими потребами назвали права на освіту, медичне обслуговування, професійну підготовку та трудову діяльність.

Конвенція ООН про права дитини як документ міжнародного рівня автоматично висуває вимоги до кожної держави щодо приведення національного законодавства у відповідність з цією "всесвітньою конституцією прав дитини". Наша держава на цьому шляху робить свої впевнені кроки. Введено в дію Закон України "Про охорону дитинства". Дедалі інтенсивнішого розвитку набуває державна підтримка дітей із особливостями психофізичного розвитку, йде сприяння втіленню прогресивних ідей у практику. Законами України "Про загальну середню освіту", "Про охорону дитинства" питання спеціальної освіти інтегровані у повну загальну середню освіту, затверджено Концепцію спеціальної освіти осіб з фізичними та психічними вадами в Україні на найближчі роки, цільову комплексну програму "Соціально-психологічна підтримка і реабілітація осіб із вадами фізичного і психічного розвитку", Концепцію державного стандарту спеціальної освіти, Концепцію ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Затверджено державні та національні програми, в яких йдеться про рівний доступ до якісної освіти. Так, у державній національній програмі "Освіта (Україна XXI століття)" наголошується на необхідності "вдосконалення освіти дітей із вадами психофізичного розвитку в системі закладів суспільного виховання, забезпечення їх повноцінної життєдіяльності, соціального захисту, умов для максимальної психологічної та трудової реабілітації".

Між тим, поряд із позитивними зрушеннями і розумінням проблем людей з особливими потребами з боку держави, існує ціла низка питань, які потребують негайного розв'язання.

Передусім зазначимо, що в останні роки в Україні серед дітей зросла кількість захворювань, що призводять до інвалідності. Як наслідок цього, у 15-20 % підлітків погіршились адаптаційні процеси.

Як відомо, для дітей, котрі живуть у винятково важких соціальних умовах (діти-інваліди, сироти і хворі діти з обмеженими розумовими можливостями та ін.), створено розгалужену мережу спеціальних (корекційних) навчально-виховних закладів - це дитячі садки, дитячі садки-школи-інтернати, школи подовженого дня, навчально-реабілітаційні та медико-реабілітаційні центри.

У 754 школах-інтернатах і дитячих будинках для різних категорій дітей (сліпі, слабозорі, глухі, слабочуючі, розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку, з порушенням опорно-рухового апарату) утримуються, навчаються і одержують комплекс лікувально-корекційних заходів близько 154 тисяч дітей.

Проте досить гострою лишається проблема повного охоплення дітей із особливими потребами спеціальним навчанням. Останнім часом дещо послаблюється увага суспільства до потреб спеціальних закладів, скорочується їх мережа, погіршується матеріально-технічне оснащення, розриваються налагоджені зв'язки з виробництвом. Спеціальні заклади незадовільно забезпечуються навчальною, методичною літературою, дидактичним і наочним матеріалами, спеціальним обладнанням, що, безумовно, ускладнює реалізацію кінцевої мети - соціально-трудову адаптацію та інтеграцію випускників у суспільство.

Заслуговують уваги і питання працевлаштування випускників спеціальних навчально-виховних закладів. Адже тут щорічно завершують навчання близько 7 тисяч юнаків і дівчат з особливими потребами. Як свідчить практика і спеціально проведені дослідження, більшість з них мають серйозні труднощі при виборі подальшого життєвого шляху, а 50 % - взагалі змінюють набуті в школі профілі професійно-трудової підготовки, які, до речі, є дуже одноманітними.

Виникають певні труднощі і при бажанні частини випускників означеної категорії продовжити навчання в тому чи іншому типі навчальних закладів. Принагідно зазначимо, що нині в Інституті спеціальної педагогіки АПН України проводиться експериментальна робота з метою розширення профілів трудової та підвищення рівня освітньої підготовки юнаків і дівчат з особливими потребами. Це, зокрема, стосується тих категорій учнів, які мають вади слуху і зору.

Гострою залишається проблема забезпечення спеціальних навчальних закладів дефектологічними кадрами, спеціалістами, реабілітологами, діагностами, практичними психологами тощо.

Конче важливою є проблема інтегрованого навчання людей з особливими потребами. Вона стосується всіх освітніх ланок.

У нашій державі вже є позитивні приклади окремих видів інтегрованої підготовки різних вікових груп таких осіб, починаючи з дошкільної і закінчуючи навчанням у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. Утім, при проведенні такої роботи виникає ціла низка питань, які потребують термінового розв'язання і насамперед підтримки з боку держави.

Таким чином, можна стверджувати, що проблема навчання, виховання та підготовки до самостійного життя в цілому для осіб із особливими потребами є вкрай нагальною. її розв'язанню сприятиме створення в державі законодавчої бази для забезпечення освітніх запитів осіб із особливими потребами; розширення можливостей оволодіння учнями цієї категорії професіями на базі професійних навчальних закладів і спеціальних класів шкіл-інтернатів; розроблення необхідних державних нормативів, механізмів упровадження на постійній основі бронювання робочих місць для юнаків і дівчат з обмеженими можливостями, забезпечення їх житлом і гарантування соціального захисту; обгрунтування потреби держави в цілому і окремих її регіонів у перспективному розвитку різних моделей навчальних закладів та ін.

версія для друку