Дятленко Н. Шанобливе ставлення дорослих до дітей як умова гармонізації взаємин між дошкільниками

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Проблема інтеграції дітей з особливими потре­бами полягає ще й у тому, що нині в нашому су­спільстві немає орієнтацій, пов'язаних із цінністю людської особистості взагалі, поза її функціональ­ною спроможністю. Ми постійно стаємо свідками того, як ігноруються права людини і, зокрема, права дитини, як у взаєминах на перший план виходить спроможність людини: шанобливого, поважного ставлення удостоюються лише окремі люди - ті, які вміють заробляти гроші, які добре вчаться, досягають великих успіхів у справі. Дедалі менше відчуває до себе увагу звичайна людина, яка не може похвалитися якимись особливими успіхами. Не викликає сумнівів, що будь-яка людина, незалежно від її функціональної спроможності, заслуговує на шанобливе, достойне ставлення.

Останнім часом особливо несприятливі умови склалися для дітей з особливими потребами. Го­ловна проблема полягає в нездатності сьогоднішнього суспільства сприйняти таку дитину, як гідну уваги, піклування, поважного ставлення до себе.

Водночас, можна говорити і про іншу сторону медалі: ці діти і їхні батьки, зневірившись у своїх очікуваннях, намагаються відгородитися від суспільства, закритися у вузьких рамках свого світу, а якщо і впустити туди когось, то лише таких же, як самі.

Незважаючи на все це, можна говорити, що вже сьогодні ми маємо приклади такої інтеграції, зокрема, в дошкільних закладах освіти. Аналізуючи ці окремі випадки, можна стверджувати, що вони стали можливі завдяки високій гуманістич­ній орієнтації окремих людей - батьків дитини, які не шкодують сил, щоб допомогти їй, завідувачці дошкільного закладу і вихователям, які сповнені найкращих намірів стосовно дитини.

Вихователі, котрі мають досвід інтеграції дітей з особливими потребами в групу здорових од­нолітків, стверджують, що однаковою мірою шаноб­ливе ставлення до всіх дітей групи створює сприятливі умови для їхньої позитивної взаємодії.

Досить швидко діти переконуються, що кожен з них, незалежно від можливостей і рівня вмінь, однаково позитивно приймається педагогом, і на цьому тлі виникає бажання відповідати очікуван­ням вихователя. Спеціальної підготовки такі ви­хователі не мають і ними частіше керує співчуття до цих дітей та їхніх батьків, і все ж таки їх мож­на вважати набагато продуктивнішими, аніж бай­дуже, а то й неприховано вороже ставлення.

версія для друку