Даніелс Елен. Р., Стаффорд Кей. Створення інклюзивних класів

Програми особистісно зорієнтованої освіти дітей від 0 до 10 років "Крок за кроком"

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Еволюція ставлення до людей з особливими потребами

В останні десятиріччя до дошкільних освітніх закла­дів у всьому світі почали залучати дітей з особливими по­требами. Зусилля, спрямовані на створення інклюзивних класів (де разом навчаються всі діти, незалежно від їхніх можливостей, здібностей, соціального та економічного стану, походження тощо),знайшли широкий відгук і підтримку громадськості.

Щоб привернути увагу до проблеми рівних можливо­стей і цілковитого залучення до суспільства людей з особливими потребами, на початку 80 рр. Організація Об’єднаних Націй проголосила "Десятиріччя інвалідів". Усім країнам-членам ООН було рекомендовано всіляко сприяти залученню інвалідів до світової спільноти за та­кою програмою:

• Створювати національні координаційні органи, які б займалися питаннями, пов'язаними з інвалідністю.

•  Сприяти   ліквідації   законодавчих   обмежень участі інвалідів у суспільному житті.

•  Поширювати в суспільстві об'єктивну інформа­цію стосовно інвалідів та інвалідності.

•  Сприяти запровадженню комунікаційних систем, якими можуть користуватися люди з особливими по­требами, наприклад, телефонів з текстовими дисплеями, телевізійних програм із субтитрами для глухих тощо.

•    Надавати змогу отримати освіту всім дітям з про­блемами у розвитку. При цьому належить задовольняти особливі потреби дітей. Один з можливих варіантів - створення інклюзивних освітніх закладів.

•   Поліпшувати системи професійної підготовки і працевлаштування для людей з розладами.

•     Вживати заходів для запобігання травм та інвалідності.

•  Створювати реабілітаційні центри, служби допомоги, організації самодопомоги.

•  Співпрацювати з країнами і регіонами, де послуги для людей з розладами розвинені недостатньо.

Багато країн вже активно виконують викладену вище програму і запроваджують інклюзивні класи, які дають змогу задовольнити освітні потреби всіх дітей. Досвід цих країн свідчить, що при залученні малят з особливи­ми потребами до школи і високих вимогах до них, біль­шість таких дітей досягає кращих результатів, ніж тра­диційно вважалося можливим у суспільстві. Хоча, звичайно, для створення високоякісної й ефективної системи освіти для маленьких дітей з розладами і затримками розвитку треба зробити ще дуже багато.

Стислий історичний огляд

До XIX ст. навчати і лікувати дітей з проблемами у розвитку практично не намагалися. Вони залишалися вдома зі своїми родинами або їх віддавали до притулків. Часто такі діти були тягарем для своїх сімей і родини зверталися за допомогою в нагляді за ними.

Першу відому нам спробу навчати дітей з проблема­ми у розвитку зробив 1800 р. французький лікар Жан-Марк Ітард. Він розробив унікальну методику, яку зго­дом запозичили педагоги і науковці зі США. Послідов­ники Ітарда заснували організацію, яка проводила нау­кові дослідження проблем розвитку.

1830 р. у Сполучених Штатах Америки створено пер­ші школи для дітей з проблемами зору та слуху. Учні в цих школах були ізольовані та навчалися за спеціальни­ми програмами. Так, у школах для дітей з проблемами слуху використовували альтернативні системи спілкуван­ня, мову знаків, жестів тощо. Оскільки це були великі заклади, вони часто розташовувались за сотні кілометрів від домівок учнів і діти перебували тут майже весь час.

У Росії систему формальної спеціальної освіти запо­чатковано після революції 1917 р. (Малофеєв, 1998). Ді­тей утримували у спеціальних закладах за державний кошт, оскільки звичайні школи не були відповідним чином обладнані і діти з особливими потребами не могли в них навчатися.

У цей час були сформульовані соціокультурні теорії Л.Виготського та інших російських науковців. На жаль, вони досягли західних країн лише через п'ятдесят років. Коли роботи Л.Виготського стали загальновідомими, то справили величезний вплив на систему освіти дітей з про­блемами у розвитку в усьому світі.

Виготський писав про шкідливий вплив на дітей з проблемами у розвитку соціальної ізоляції. Він дійшов висновку, що, відриваючи таких дітей від сімей та друзів і створюючи для них особливе соціальне довкілля, суспільство викликає в них "вторинну інвалідність". Такі дії дуже негативно відбиваються на дітях з проблемами у розвитку, оскільки при цьому не враховуються їхні основні соціальні потреби (Л.Виготський, 1978).

На початку XX ст. італійська лікарка Марія Монтессорі створила "Дитячий дім" для захисту і виховання ді­тей бідняків у Римі. Вона була переконана, що до дитячої індивідуальності необхідно ставитися з повагою, слід до­зволяти дітям робити вибір і заохочувати їх до розв’язання проблем. Марія Монтессорі намагалася розвивати у дітей вміння та навички, які давали б змогу надалі са­мим потурбуватися про себе. Вона була щирим захисни­ком безнадійних, на думку багатьох, дітей.

Поступово в Європі, США, Австралії, Канаді батьки почали спонукати педагогів залучати дітей з особливими потребами до звичайних класів. Вони зрозуміли неаде­кватний характер спеціальних програм і були сповнені бажання зірвати тавро сегрегації із системи освіти дітей з проблемами в розвитку. Родини прагнули, щоб їхні ді­ти залишалися в рідних домівках, де до них ставилися б як до важливих членів сімей.

На початку 50 рр. батьки й адвокатські спілки в Спо­лучених Штатах Америки виграли кілька важливих су­дових процесів, спираючись на статті Конституції США. Після цього діти з проблемами у розвитку почали здобувати можливість навчатися у звичайних школах на за­конній основі. Багато із цих дітей пристосувалися і досягли в житті набагато більшого, ніж можна було уявити.

В середині 60 рр. у США розпочалася реалізація проекту під назвою "Головний старт". Це була широка ос­вітня та медична програма для дошкільнят та їхніх батьків. 1972 р. до класів, що працювали за програмою "Головний старт", почали залучати дітей з особливими потребами. Це була перша масова спроба створення інклюзивних класів.

1975 р. Конгрес США затвердив надзвичайно важли­вий законопроект, згідно з яким для "безкоштовної, відпо­відної громадської освіти" дітей з особливими потребами могли використовуватися федеральні кошти. В цьому за­коні зроблено наголос на тому, що родини повинні бути важливим елементом системи освіти дітей молодшого віку.

Тепер у Сполучених Штатах Америки діти з особли­вими потребами можуть отримувати інклюзивну освіту, яка, разом з відповідною медичною допомогою, дає їм змогу повністю розкрити свій потенціал. Малята з проблемами у розвитку можуть відвідувати дитячі садки і початкові школи, а також брати участь у громадських за­ходах. Старші діти можуть навчатися у професійних учи­лищах, школах, коледжах. Завдяки такому підходові у старшому віці діти з особливими потребами мають змогу працювати, сплачувати податки і користуватися всіма правами, які надає людям суспільство.

З частини 2

Встановлення партнерських стосунків з родинами

Ставлення до батьків як до партнерів

Сучасні, зорієнтовані на дитину, програми базуються на переконанні, що батьки є першими і головними вчите­лями людини. Педагоги дитячих садків і молодших кла­сів з повагою ставляться до навчального процесу, який відбувається вдома, і будують свою роботу, спираючись на інтереси дітей та їхніх родин. Оскільки до освітніх за­кладів почали залучати дітей з особливими потребами, по­стійна співпраця з їхніми родинами має ще більше значення.

Під час навчання маленьких дітей, особливо з пробле­мами у розвитку, дуже важливо враховувати інтереси, пріоритети і турботи сімей. Батьки дітей з розладами мають працювати в тісному контакті з учителями і бути їхніми партнерами під час розробки та реалізації на­вчальних планів.

Розуміння індивідуальних потреб родин

Родини малят з особливими потребами є відповідаль­ними за своїх дітей протягом усього їхнього життя. Одне з найважливіших завдань педагогів - допомогти батькам повірити в себе, власні сили, щоб вони могли подолати всі проблеми. Звичайно, в кожної сім'ї свої потреби, можливості та пріоритети. Одні потребують більшої під­тримки, інші - незначної, й до кожної родини має бути індивідуальний підхід.

Багато батьків звертаються до педагогів за необхід­ною інформацією стосовно методик роботи з дитиною з особливими потребами. Перехід з дитячого садка до початкової школи часто тривожить родини, і вони в цей час також звертаються за допомогою. Врешті-решт, завдя­ки підтримці школи, батьки отримують необхідний досвід і стають не такими залежними від фахівців, коли приймають рішення стосовно догляду за дітьми з особливими потребами та щодо їхнього майбутнього.

Роботу із  сім’ями треба починати відразу після залучення дитини до програми. Коли маля дорослішає, його утримання коштує дорожче і необхідно більше часу для відповідного задоволення його потреб. Раннє втручання, коли вміння дитини ще недостатньо розвинені, є набагато ефективнішим, ніж коли в неї вже виробилися звички. Змінити їх значно важче.

Освітні програми можуть впливати на поведінку батьків і змінювати їхні сподівання щодо дітей. Сім'ям потрібна інформація і практичні рекомендації стосовно навчання дітей та корекції їхньої поведінки. Вчителі можуть демонструвати батькам методи роботи з дітьми безпосередньо у класі, вдома чи на батьківських зборах.

Важливо, щоб у школі були передбачені різні види спілкування і взаємодії між родинами і вчителями. Деякі батьки хочуть спілкуватися в письмовій формі, іншим по­трібні особисті зустрічі. Поступово сім'ї набувають пев­ного педагогічного досвіду, внаслідок чого поліпшуються знання та вміння дітей, підвищується їхня самоповага.

Згідно з опитуванням, якщо працівники школи не спілкуються з батьками і приймають рішення за них, батьки почувають себе малокомпетентними і гірше кон­тролюють ситуацію. Більшість родин діляться з педаго­гами інформацією особистого характеру, що дає вчителям змогу з’ясувати, в чому їм потрібна допомога. У разі, коли родини заперечують необхідність особливої уваги до їхньої дитини, школа повинна наполегливо і послідовно заохочувати їх до участі в педагогічному процесі. При цьому слід надавати інформацію фактичного характеру та уникати готових оцінок і висновків.

Спілкування з родинами

Вчителі знають, що під час розмов з батьками можна дізнатися багато нового про дітей. Позитивні, довірливі взаємини між педагогами і родинами сприяють тому, що сім'ї почуваються впевненіше і готові до прийняття необхідних рішень. Для налагодження добрих стосунків по­трібні певні знання, вміння та досвід.

У цьому розділі йдеться про деякі важливі якості та вміння, необхідні для формування добрих взаємин з ро­динами учнів.

Налагодження ефективних стосунків

Запорукою добрих взаємовідносин між школою і сім'єю є повага, некритичне ставлення і співчуття.

Оскільки родини є головними вчителями своїх дітей, вони мають повне право на особливу увагу і повагу з бо­ку професіоналів. Шкільні педагоги можуть багато в чо­му допомогти батькам. Вони можуть почати розмови на теми, про які сім'я говорити не наважується. Наприклад, чимало батьків "важких" дітей спочатку приховують свій гнів, образу, розпач. Коли ж бачать, що вчитель розуміє їхні почуття, вони охоче йдуть на контакт з ним.

Некритичне ставлення

Педагоги мають позитивно та відкрито ставитися до батьків дітей, незалежно від їхніх людських якостей. Коли вчитель не дає оцінок, не критикує, а делікатно, без будь-якого тиску заохочує родини до прийняття власних рішень, імовірність позитивного результату висока. Якщо ж учитель не схвалює дії батьків стосовно дитини, це може викликати відчуженість і опір з їхнього боку.

Співчуття

Педагоги повинні враховувати сімейні обставини, співчувати родинам і відповідним чином демонструвати це під час спілкування. Спостерігаючи за реакцією бать­ків, учитель може визначити, чи достатньо ефективно він демонструє своє співчуття. Ті сім'ї, які щиро діляться з ним особистим, напевно відчувають співчуття з його боку. Учні ж сімей, які не схильні ділитися своїми турботами, ймовірно, цього не помічають.

Комунікативні вміння

Отже, з викладеного вище зрозуміло, які якості потрібні для налагодження партнерських стосунків з родинами. Наступним кроком є відповідний розвиток комунікативних умінь та навичок учителів.

Для цього можна використовувати такі прийоми:

•   Застосовувати  активне слухання.   Вчитель має уважно вислуховувати членів сімей, з повагою ставитися до їхньої точки зору і пропонувати свою допомогу. За такого підходу в учителя є можливість зрозуміти, як дивляться на себе, своїх дітей та ситуа­цію члени родин.

•  Ставити запитання. Вчитель має заохочувати батьків до розмови, розпитувати їх, з'ясовувати незро­зумілі моменти. Треба ставити і конкретні запитання, і    запитання,   що    спонукають    до    розгорнутих відповідей, дискусії. Наприклад, запитання "Які труд­нощі є у вашої дитини?" або "Що полюбляє ваш малюк?" заохочують батьків до розповіді. Конкретні ж запитання потребують коротких відповідей.  На­приклад: "У вас є інші діти?", "Чи катається ваша ди­тина на велосипеді?" Слід звертати увагу на манеру спілкування батьків і характер відповідей. Учитель повинен висловлювати свою повагу до родин, відпо­відним чином коригуючи  запитання.

•  Реагувати на почуте та з'ясовувати незрозу­міле. Під час бесіди вчитель має відповідним чином коментувати почуте. Це дає змогу батькам зрозуміти, що їх слухають і розуміють. На завершення треба знову   коротко   змалювати   ситуацію   і   з'ясувати незрозумілі питання.

•  Підходити до проблем з різних боків. Педагог повинен пропонувати батькам дивитися на ситуації з різних боків і розглядати різні шляхи розв'язання проблем. Наприклад, коли батьки скаржаться на по­гану поведінку дитини, вчитель може допомогти їм зрозуміти, що проблема не в дитині, оскільки в цьому випадку вона просто не здатна виконати поставлене перед нею завдання.

Стратеги ефективного спілкування

Родини часто занадто хвилюються з приводу щоден­них успіхів своїх малят. Їм необхідно пояснювати, що на­вчання відбувається невеликими кроками, однак постійно. Щоб заспокоїти батьків, корисно спілкуватися з ними в неформальних умовах.

Бесіди на початку та наприкінці навчального дня

У розкладі треба передбачити вільні ненапружені пе­ріоди на початку і в кінці робочого дня (по тридцять хви­лин), коли діти можуть гратися і працювати у класі ра­зом зі своїми батьками. Зранку члени родин приводять дітей до дитячого садка (школи) і допомагають їм сконцентруватися, їх має зустрічати хто-небудь із членів пе­дагогічного колективу, вітати і пропонувати обмінятися інформацією щодо дітей та програми. Через деякий час, коли батьки ознайомляться з навчальним процесом, слід запропонувати їм брати участь у роботі: надавати адміні­стративну підтримку, ремонтувати іграшки чи допомагати вчителеві готувати клас до занять.

Наприкінці дня доцільно розповісти членам сімей про події, успіхи дітей і нагадати  про збори чи інші заходи.

В цей час у батьків є змога неформально поспілкуватися один з одним, розпитати вчителів .домовитися про зустріч, погратися зі своїми дітьми чи почитати групі малят. У цей період не варто обговорювати турботи та проблеми батьків, оскільки в класі присутні інші люди.

Записки і записники

Обмін короткими, неформальними записками сприяє налагодженню добрих стосунків з родинами. Записки, які передають додому через дитину, можуть розповідати про конкретні досягнення учня, його нові вміння чи поведінку. В них може висловлюватися подяка за допомогу. Слід також заохочувати батьків надсилати педагогам записки. Такий підхід особливо успішний, коли вчитель працює над конкретним завданням, а родина в цьому допомагає.

За регулярного спілкування доцільно передавати до­дому і повертати назад до школи записник, особливо в ра­зі відсутності вдома у дитини телефону. Коли йдеться про учня з особливими потребами чи проблемами, такий записник гарантує безперервність спілкування та поін­формованість і батьків, і вчителів про успіхи дитини та зміни у її поведінці. Такий підхід найефективніший тоді, коли обмін інформацією відбувається не менше, ніж раз на тиждень. Він особливо придатний для спілкування з батьками, які хочуть викладати свої думки письмово.

Дошки оголошень

З інформації на дошках оголошень родини дітей ді­знаються про заняття, які відбуваються у школі. На них можна розмістити відомості загального характеру, на­приклад, розклад батьківських зборів чи статті про роз­виток дитини. На дошках оголошень можуть бути виві­шені зразки дитячих малюнків, оповідання про екскурсії чи фотокартки членів сімей учнів. Тут доцільно розміс­тити розклад дня та інструкції для добровольців. Повідомлення на дошках оголошень можуть повторювати чи підкреслювати інформацію, яку батьки отримували ін­шими шляхами, скажімо, через бюлетені чи записки.

Важливо, щоб дошки оголошень були яскравими і при­вабливими. Інформацію на них треба регулярно понов­лювати, що по черзі можуть робити всі члени педагогічного колективу. Будьте творчими, дошки оголошень мають відбивати атмосферу та діяльність у класі. Якщо батько одного з учнів художник, запросіть його помалювати з дітьми і потім розвісьте ці роботи на дошці оголошень.

Інформаційні бюлетені

Бюлетені, які розсилають кожні два тижні або щомісяця, дають змогу всім родинам бути повністю поінформованими про шкільні справи. Вони можуть присвячуватися певним подіям чи заняттям або містити рекомендації щодо домашніх вправ. Інші бюлетені можуть мати ха­рактер нагадування чи тематичний (відповідну інформа­цію наведено в частині 6). До бюлетенів варто включати статті про розвиток дитини. Отже, інформаційні бюлете­ні можуть містити:

• Оголошення щодо зборів, екскурсій та інших подій.

•  Звертання по допомогу.

•  Місцеві новини.

•  Повідомлення щодо поточної роботи у класі.

•  Поради стосовно домашніх занять.

•  Подяки добровольцям чи запрошення брати участь у волонтерській роботі.

Бюлетені повинні бути короткими і легкими для чи­тання. Краще регулярно розсилати короткі бюлетені, ніж великі час від часу. В бюлетенях треба часто згадувати імена конкретних дітей та членів їхніх родин. Слід стежити за тим, щоб за певний проміжок часу відзначити всіх учнів та батьків.

Надання підтримки родинам

Обмін інформацією

Одне з важливих завдань учителя - зустрічатися з батьками, обмінюватися з ними інформацією та розгля­дати можливі варіанти навчання дітей. Якщо вчитель знає сімейні обставини і діє відповідно, він може надати родинам суттєву допомогу.

Дуже цінними є навіть прості розповіді про успіхи і проблеми учнів. Учитель - важливе джерело інформа­ції для родин, тому він має відверто розповідати про про­блеми дітей, а також навчати батьків працювати і взаємодіяти з малятами.

Звичайно, вчителі не можуть надати батькам всієї по­трібної інформації стосовно роботи з дітьми з розладами. Це не варто розглядати як свідчення низької кваліфіка­ції. Всього осягнути неможливо, тому треба мати справді необхідні знання, а також знати джерела знаходження іншої інформації.

У разі, коли вчитель сам не може відповісти на запи­тання чи розв'язати проблему, він повинен звернутися  до інших членів педагогічного колективу або допомогти  родинам знайти відповідного фахівця.

Рекомендації шодо облаштування дошки оголошень

•  Розміщуйте інформацію на висоті очей дорослої людини.

•  Регулярно змінюйте на ній хоча б деяку інформацію.

• Пам’ятайте, що всім приємно побачити фотокартку чи ім'я своєї дитини.

•  Вивішуйте дитячі роботи.

•  Інформація має бути короткою.

•  Запрошуйте сім'ї брати участь в оформленні.

• Вивішуйте повідомлення про внесок у навчальний процес тих чи інших родин, наприклад, письмову подяку за участь у проекті.

•  Призначайте двох людей, відповідальних за оформлення. Працювати удвох легше і цікавіше.

Використання громадських ресурсів

Жодна з програм не може повністю задовольнити всі потреби сім'ї дитини з проблемами в розвитку. Тому педагоги інклюзивних класів повинні підтримувати зв'язок з іншими установами, які можуть надати допомогу в цій справі. Наприклад, з релігійними організаціями, іншими школами, громадськими і професійними групами. Такі колективні зусилля дають змогу надати родинам дієву інтегровану підтримку, а також сприяють ефективнішому використанню фінансових ресурсів завдяки уникненню дублювання дій різних організацій.

Полегшення переходів

Ретельне планування і продумані дії дають змогу максимально зменшити стрес, який в дітей викликає пе­рехід з дому до ясел, дитячого садка, а потім і до школи.

Це ще важливіше стосовно дітей з особливими потребами.

Для успішної підготовки дітей з проблемами у роз­витку до переходу потрібні спільні дії батьків, учителів та служб підтримки (і в старому навчальному закладі, і в новому). Щоб полегшити цей процес, у дітей необхідно розвивати такі якості, як соціальність і незалежність, уміння обслуговувати себе і діяти у колективі.

Навички самообслуговування

Дітям з особливими потребами важче опанувати вмін­ня самодопомоги і самообслуговування (ходити до туале­ту, мити руки, одягатися, їсти),оскільки ці процеси досить складні. Накреслюючи відповідні завдання, вчителі має враховувати як індивідуальні можливості дитини, так і пріоритети сім'ї. Так, для батьків може бути важливішим, щоб дитина вміла сама ходити до туалету, ніж щоб вона вміла самостійно їсти.

Соиіальні навички

Діти з особливими потребами навчаються набагато краще у взаємодії з іншими малятами та дорослими. Див­лячись на них, висловлюючи свої потреби, ставлячи запитання, обмінюючись думками і враженнями, вони швидше опановують необхідні знання та вміння. Вчителі повинні заохочувати дружні стосунки, що сприятимуть зменшенню серед дітей соціального розшарування.

Незалежність та вміння брати участь у груповій діяльності

Це дуже важливі вміння, необхідні для успішного за­лучення дитини. Малятам з особливими потребами слід регулярно надавати можливості для розвитку під час звичних, щоденних справ і занять. Розмовляючи коротко і чітко, дотримуючись звичного розпорядку й адаптуючи заняття до індивідуальних потреб дітей, учитель допомагає їм стати незалежними і готовими до роботи у групі.

Щоб полегшити перехід, учитель має зустрітися з батьками, заспокоїти їх і розповісти, які можливості для розвитку дитини надає школа. При цьому можна діяти таким чином:

•  Розповідати про проблеми в розвитку дити­ни. Коли батьки зрозуміють, що у їхнього сина чи дочки є проблеми в розвитку, вони захочуть отрима­ти докладну та відверту інформацію. Доцільно вести розмову одночасно з обома батьками, уникаючи спе­цифічних педагогічних чи медичних термінів. В ба­гатьох випадках однієї зустрічі буде недостатньо, оскільки через деякий час у родин виникають нові за­питання і тривоги.

•  Слухати батьків. Оскільки члени сімей є най­ближчими  людьми   і   головними   вчителями  дітей, шкільні педагоги можуть отримати в них багато важ­ливої інформації. Для цього слід використовувати ефективні методики спілкування. Уважно слухаючи батьків і ставлячи доречні запитання, вчитель може дізнатися про специфічні потреби дитини й оптимально спланувати її перехід на наступний освітній щабель.

•   Допомагати   сім'ям   добирати   інформацію. Батьки можуть надати вчителям багато важливих ві­домостей про стан здоров'я та розвиток дитини. Щоб полегшити і конкретизувати цю роботу, слід дати ба­тькам перелік даних, які можуть знадобитися під час розробки навчального плану для дитини.

•  Заохочувати членів родин відвідувати клас. Візити батьків до школи дають їм змогу впевнитися, що потреби дітей задовольняються. Це породжує відчуття причетності до справи і сприяє довірі до фа­хівців, які працюють з дітьми. Доцільно, щоб до чи пі­сля візиту вчитель зустрівся з батьками і відповів на всі їхні запитання.

Залучення батьків

Члени родин у класі

Один з найефективніших способів залучення до навчально-виховного процесу батьків - запросити їх до кла­су. Це дає їм змогу ознайомитись із сучасними стратегіями роботи з дітьми, які вони потім зможуть використовувати вдома. Деякі батьки самі легко приєднуються до занять з дітьми у класі, іншим для цього потрібна певна допомога. Працівники школи повинні скеровувати дії батьків і ефек­тивно використовувати їхню присутність.

Щоб надати батькам позитивний досвід роботи з діть­ми у класі, можна діяти в такій послідовності:

•  Оберіть один з видів діяльності, добре придат­них для демонстрації. Коротко поясніть батькам мету заняття і схему його проведення.

•   Запросіть батьків попрацювати з невеликою групою дітей (не більше двох-трьох).

•  Поясніть батькам, що заняття має проходити не­вимушено, у вигляді гри. Це заохочує дітей до твор­чості, вони отримують від заняття набагато більше користі, ніж у разі простого виконання наказів.

•   Підкресліть, що не слід акцентувати увагу на результаті, на перемозі. У ранньому дитинстві най­більше значення має сам процес навчання, а не кінцевий результат.

•  Розкажіть батькам, як слід реагувати на ту чи іншу поведінку дітей. Ознайомте їх з конкретними стратегіями дій, які дають змогу досягти позитивного результату.

У дитячому садку щодня відбуваються сотні занять з дітьми. Звичайно, члени родин не завжди знають, як тре­ба діяти в тому чи іншому випадку. Дайте їм зрозуміти, що вони завжди можуть звернутися до вчителя, якщо ситуація виходить з-під контролю. Конкретність інструк­цій батькам повинна залежати від їхнього досвіду роботи з дітьми та виду занять, які вони проводять.

Доцільно розробити деякі загальні рекомендації що­до роботи з дітьми, які допоможуть батькам почуватися у класі зручніше і впевненіше, а також зроблять їхню роботу продуктивнішою. Ці рекомендації можна роздати батькам або вивісити на дошці оголошень.

Батьківські збори

Батьківські збори проводять із багатьох причин. На початку навчального року вчитель збирає батьків, щоб познайомитися й розповісти їм про програму. Під час на­ступних зборів обговорюють прогрес дітей, розглядають шляхи поліпшення навчального довкілля і програми, з'ясовують питання, які викликають тривогу в учителів або батьків. Збори проводять через регулярні проміжки часу протягом усього навчального року.

•   Збори до початку занять допомагають налагодити початковий контакт з родинами і дають дитині змогу ознайомитися з класом. Під час цих зборів учи­тель розповідає про мету програми, ділиться своїми сподіваннями стосовно дітей та їхніх батьків, відпо­відає на запитання. Вчитель також розпитує батьків, щоб отримати необхідні відомості про учнів.

•  Наступні збори проводять через кілька місяців після початку навчального року (восени чи навесні), коли діти вже звикли до класу й одне до одного. Вчи­тель інформує батьків про успіхи і труднощі дітей, а також продовжує розповідати про програму. Ці збо­ри є доброю нагодою обговорити питання, які тур­бують учителя і батьків.

•  Під час зборів наприкінці навчального року до­цільно   обговорити   індивідуалізований   навчальний план і окреслити нові цілі та завдання. Потім цей план передають учителеві, який працюватиме з дітьми наступного року. Це добра нагода, щоб запропонувати батькам заняття для дітей на літній період. Дуже важливо, аби процес активного навчання тривав і влітку.

Під час підготовки до батьківських зборів учитель має запитати себе:

•   Мета цих зборів у цілому обговорити процес адаптації дітей до школи чи проаналізувати конкретні успіхи і труднощі малят?

•  Ми будемо переглядати раніше поставлені за­вдання чи визначати нові?

•   Чи  необхідно  обговорити  з  батьками  якісь специфічні питання?

Після закінчення зборів доцільно ще раз запитати себе:

•  Що я розповів батькам?

•  Що я почув?

•  Яка була моя реакція на коментарі батьків?

Візити додому

Вчитель має відвідувати домівки дітей два-три рази на рік. Під час цих візитів він може спілкуватися з батьками у звичних для них умовах, що сприяє взаєморозумінню. В цей час у вчителя є також можливість більше дізнатися про культуру сім'ї, стиль спілкування її членів, особливі інтереси і таланти батьків. Ось кілька правил, яких треба дотримуватися під час візитів додому:

•  Призначайте свої візити на час, зручний для ро­дин. Чітко пояснюйте батькам мету свого приходу, не спізнюйтеся й не затримуйтеся довше запланованого часу.

•  Заохочуйте батьків розповідати про свої думки і турботи. Уникайте говорити про проблеми у розвит­ку дитини в її присутності. Якщо така розмова по­трібна, призначте її на інший зручний час, коли дитина буде не з батьками.

Загальна інформація для батьків щодо роботи у класі

•  Відчуйте атмосферу у класі - зверніть увагу на рівень шуму, на активність дітей, на взаємодію вчителя з учнями.

•     Приєднайтеся до групової діяльності. Посидьте поруч з дітьми.

•  Під час проведення занять давайте дітям певний час самостійно подумати над тією чи іншою проблемою і лише потім пропонуйте свою допомогу.

•   Не соромтеся за потреби розпитувати членів педагогічного колективу.

•  Не намагайтеся інтерпретувати дитячі роботи (малюнки, будівлі з кубиків, деревини тощо),даючи їм назви. Запитуйте малят, що вони зробили.

•  Не говоріть про конкретних дітей з іншими дорослими, їхніми батьками чи членами сімей. Якщо у вас є запитання, коментарі або ви чимось стурбовані, зверніться до вчите ля, директора.

•  Не обговорюйте поведінку дитини в її присутності.

• Розповідайте про свої ідеї та пропозиції членам педагогічного колективу, щоб вони могли використати їх у своїй роботі.

• Дотримуйтеся принципів керівництва класом і методів розв'язання проблем, визначених учителем.

•  Працюйте з радістю.

•  Проведіть кілька демонстрацій занять. Покажіть батькам, як необхідно працювати з дитиною вдома.

•  Розкажіть батькам про індивідуалізований на­вчальний план дитини, якщо його вже розроблено. Допоможіть їм зрозуміти зв'язок між заняттями у класі і завданнями, визначеними у плані.

• Зберігайте конфіденційність. Це необхідно для встановлення довірливих стосунків. Сім'ї мають право на таємницю приватного життя і вчителі зобов'язані не розголошувати інформацію приватного характеру.

•  Вчіться у батьків. Звертайте увагу на все, що може допомогти навчанню і вихованню дитини, особ­ливо на методи роботи з нею батьків. Успішні педагогічні підходи, які використовують удома, можна засто­сувати  й у  школі.   Уважно слухайте батьків, розпитуйте їх про ефективні прийоми роботи з дитиною. Намагайтесь уникати негативних суджень.

Батьківські групи підтримки

Батькам дітей з особливими потребами корисно спіл­куватися з родинами інших малят-інвалідів. Багатьом з них потрібна також інформація стосовно розладів їхніх дітей, шкільних методик, медичних і транспортних послуг тощо. Батьківські групи підтримки дають змогу обмі­нюватися відомостями, надавати й отримувати емоційну підтримку, працювати разом для подолання спільних проблем.

Діяльність батьківських груп повинна залежати від їх­ніх потреб та завдань. Ці групи можуть поширювати ін­формацію, запрошувати фахівців для проведення лекцій і розмов на пенні теми, створювати центри сімейних ресурсів, групи догляду за дітьми та ін.

Поштовхом для створення груп підтримки має бути бажання батьків. При цьому зацікавлені батьки мають запитати себе:

•  Яка головна мета групи?

•  Хто братиме участь у групі?

• Батьків дітей яких вікових груп, з якими розладами, з яких шкіл та районів вони об'єднуватимуть?

•  Як батьки спілкуватимуться один з одним?

•  Де відбуватимуться збори?

•  Як часто проводитимуться збори?

•  Чи необхідна присутність дітей на зборах?

Після обговорення усіх цих питань можна призначити перші збори батьківської групи підтримки. Далі наведено кілька рекомендацій щодо їхнього проведення:

•  Визначте, хто буде вести перші збори. Оберіть лідера або невелику групу батьків, які будуть керу­вати діяльністю групи.

• Складіть порядок денний зборів. Запропонуйте батькам відрекомендуватися і розповісти про себе. Після цього можна переходити до розв'язання орга­нізаційних  питань.   Для  обговорення  специфічних проблем можна запросити фахівців. Пам'ятайте мету зборів і не відхиляйтеся від головної теми.

•   Визначте місце, де будуть проходити збори. Приміщення має бути зручно розташованим і від­повідати кількості людей у групі. По змозі воно має бути доступним для інвалідів.

•  Заздалегідь попереджайте людей про збори. Це можна робити за допомогою бюлетенів, об’яв у газетах або телефонних дзвінків. Слід розвісити оголошення у школах, поліклініках, бібліотеках та інших місцях, де їх можуть побачити зацікавлені люди та можливі майбутні члени групи.

Дуже важливо, що групи підтримки розвивають у їхніх членів почуття спільноти. Коли батьки мають змогу зустрічатися разом, обговорювати свої турботи, не сором­лячись, радіти і сумувати, вони взаємно підтримують один одного і відчувають меншу соціальну ізоляцію. У роботі батьківських груп підтримки необхідно знаходити оптимальний баланс між задоволенням соціальних і ос­вітніх потреб учасників.

Дотримання конфіденційності

Родини дітей повинні бути впевнені, що будь-яка ін­формація, яку вони надають усно чи письмово членам педагогічного колективу, не розголошується. Батьки дітей з проблемами у розвитку змушені розповідати вчителям набагато більше, ніж звичайні сім'ї, і багато із цих відомостей мають делікатний характер. Тому в своїй ро­боті вчителі повинні дотримуватися таких принципів:

•   Первинним джерелом інформації про батьків мають бути вони самі. Необхідно збирати лише ті ві­домості, які  важливі для роботи з дітьми.

•   Батькам та добровольцям не слід дозволяти переглядати записи, що не стосуються їхніх дітей.

•  Інформацію, одержану від дітей та батьків, тре­ба надавати членам педагогічного колективу і кон­сультантам лише до тієї міри, наскільки це необхідно для роботи.

•  Сім'ям слід розповідати, що було повідомлено іншим працівникам школи чи фахівцям і чому це бу­ло зроблено. (Персонал школи може давати письмову підписку стосовно того, що інформація не буде поши­рюватися). Якщо у вас є сумніви щодо можливості передачі конфіденційної інформації іншим, спочатку запитайте дозволу у членів родини. Єдиним винятком із цього правила є випадки можливого насильства і відсутності турботи про дітей.

•  Щорічно, після приходу до класу нових батьків і працівників, вирішуйте, яку інформацію збиратимуть, як її використовуватимуть і хто до неї матиме доступ.

Створення команди

Вчителі, батьки й учні неодноразово стверджу вали, що запорукою успішної реалізації інклюзивної програми є ефективна співпраця їх між собою та з відповідними фахівцями.

Спеціалісти з проблем розвитку дітей з проблемами у розвитку можуть багато в чому допомогти педагогам. Ло­гопеди, фізіотерапевти, психологи, невропатологи, фахівці з фізкультури, працетерапії, терапії поведінки, дієтотерапії, соціальні працівники - всі вони можуть заклас­ти свої цеглинки в підвалини успішного інклюзивного класу.

Заохочуючи співпрацю, треба слідкувати за тим, щоб усі учасники допомагали один одному. Якщо ролі розподілити традиційно - один завжди допомагає, а інший завжди приймає допомогу, - загальний результат буде не найкращим.

Склад команди повинен залежати від особистості ди­тини та її вад. До команди обов'язково мають входити бать­ки дитини і вчитель. Можна залучити й інших членів родин та фахівців. Ось кілька порад, які допоможуть зро­бити співпрацю учителів, батьків і фахівців ефективнішою:

•  Залучайте до прийняття важливих рішень усіх головних членів групи, тоді ці рішення будуть знахо­дити загальне визнання та підтримку.

•  Визначте лідера команди, якого поважають усі члени, який здатен ризикувати, а також уміє дослухатися до думок інших. Часто роль лідера бере на себе вчитель чи інший працівник школи.

•   Поінформуйте всіх учасників про конкретні цілі групи та методи співпраці.

•  Заохочуйте всіх членів команди відповідально ставитися до участі у групі.

У школі (дитячому садку) має бути створена своє­рідна мережа підтримки, тобто всі, хто працює з дітьми повинні допомагати одне одному. Слід ділитися знан­нями, приміщеннями, повноваженнями. Всі працівники школи, включаючи водіїв, кухарів, секретарів та адміні­страторів, мають бути поінформовані, як вони можуть допомогти. Максимально ефективне використання міс­цевих ресурсів дає змогу зменшити потребу у сторонній допомозі.

Вся робота з дитиною має спрямовуватися на досяг­нення головної мети - підготувати дитину до самостій­ного життя. Потрібно слідкувати за тим, щоб допомога та підтримка під час навчання не перевищували необхідну, інакше людина стане занадто залежною від неї.

Звичайно, колективи складаються з різних людей. Одні охоче діляться інформацією, інші побоюються втра­тити свій контроль, треті взагалі не хочуть ні в чому до­помагати іншим. Щоб забезпечити зальний успіх справи, слід з повагою ставитися до всіх і вдумливо та напо­легливо працювати на користь дитини.

Частина 5

Пристосування класного довкілля до дітей з особливими потребами

Стратегії роботи в класі

Кожна дитина потребує різноманітних можливостей для гри та навчання у сприятливому довкіллі під керів­ництвом доброзичливого і досвідченого дорослого. У цьому розділі описано різні види організації та присто­сування класів, а також стратегії навчання, що сприяють усебічному розвиткові дітей.

Облаштування класної кімнати

Як уже зазначалось, інклюзивні класи поділяють на кілька секторів або центрів діяльності різної спрямова­ності. Головними з них є: центр гри з блоками, центр ро­льових ігор та драматизації, мистецький центр, центр ігор з піском і водою, зовнішній ігровий майданчик, центр

куховарства, науковий центр і центр маніпуляційних ігор. У всіх цих центрах можуть займатися всі діти, включаючи малят з проблемами у розвитку. Таке дов­кілля надає дітям максимум можливостей для знайомства з матеріалами та взаємодії один з одним і сприяє розвиткові їхньої незалежності.

Меблі і приладдя

Для навчання більшості дітей з особливими потре­бами можна використовувати ті самі меблі і приладдя, що й у типових дошкільних закладах. Однак деякі малята можуть потребувати спеціальних пристроїв. Це слід з'ясувати під час зустрічі батьків, учителів і керівників школи. Педагоги повинні бути добре знайомі з прила­дами, які використовують їхні учні з порушеним зором і слухом, а також ортопедичними проблемами. Вони мають перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів, можливо, знімати ортопедичні пристрої для періодичного масажу, а також під час одя­гання і роздягання малят. Усі працівники школи мають знати специфічні потреби кожної дитини з розладами.

У школі мають бути різні види адаптаційного устат­кування. Наприклад, для комфорту і задоволення потреб малят можна пропонувати різні види стільців та сидінь:

•  крісла з ручками або щоковинами;

•  м'які сидіння на зразок валиків або подушок;

•  ослінчики, які одночасно можна використовувати як маленькі столики;

•  напільні сидіння, зокрема з опорами для спини.

У класі мають бути горизонтальні робочі поверхні, наприклад, столи або парти, і вертикальні, наприклад, дошки, мольберти, стіни. Головними умовами їхньої при­датності є легкість доступу для дітей і можливість самостійного користування. Інколи під час розміщення меблів доводиться враховувати зір дітей. Як і в інших випадках, головне завдання вчителя при облаштуванні класу - уважно спостерігати за функціонуванням дітей і максимально задовольняти їхні потреби.

Дорослі повинні слідкувати за тим, щоб розміри меб­лів та іншого обладнання відповідали зростові дітей. Ви­сота стільчиків має бути такою, щоб ноги малят стояли на підлозі. Столи повинні бути приблизно на рівні дитячої талії. Гачки, вмивальники і туалетне приладдя треба закріпити на такому рівні, щоб діти могли вільно ними користуватися і поступово навчалися обслуговувати себе.

Адаптація навчального процесу

Щоб досягти успіху в роботі з інклюзивним класом, треба враховувати такі чинники:

•  Час. Стежте за тим, протягом якого часу кожна дитина може концентрувати свою увагу на завданні. На початку навчального року доцільно скорочувати тривалість ігрових періодів. Закінчуйте заняття, коли ви бачите, що діти втомилися чи відволікаються. У більшості випадків краще проводити два-три короткі заняття, ніж одне довге. Після того, як діти навчаться гратися     вміліше і  впевненіше, тривалість ігрових періодів можна збільшити.

•  Зручність. Визначте, в яких центрах діяльності, в яких умовах діти почувають себе зручніше і впевненіше. Скажімо, дитині може бути зручніше сидіти на підлозі, ніж стояти біля столу. Після того, як учень набув певного ігрового досвіду в комфортному довкіллі, поступово ознайомлюйте його з іншими центрами діяльності, іграшками та матеріалами.

•  Відволікання. Стежте за тим, наскільки відволі­кає дітей довкілля. Деякі малята почувають себе зруч­ніше, сидячи в кутку кімнати або обличчям до стіни. Інші ж полюбляють бути в центрі подій. Ураховуйте індивідуальні стилі навчання дітей, намагайтеся ство­рювати для кожного сприятливе навчальне довкілля.

•  Рівень шуму. Нормальна робота класу повинна супроводжуватися рівним "гудінням", а не голосним ре­вом. Багато малят полюбляють гратися в тиші. Деяким дітям важко сконцентруватися, коли їх відволікають інші звуки, тому під час групових занять їх доцільно садити біля вчителя або іншого головного доповідача. Деяким  малятам  важко  сконцентрувати     увагу  на завданні, коли вони сидять біля вікна або дверей.

•  Освітлення. Діти повинні багато часу перебу­вати на свіжому повітрі і при природному освітленні, яке позитивно впливає на розвиток їхньої зорової си­стеми. Тривале ж перебування перед екранами телеві­зорів та комп'ютерних моніторів небажане. Штучне освітлення у приміщеннях має бути м’яким, його мож­на доповнити місцевим освітленням, яке допомагає дітям сконцентрувати  увагу на зоні гри.

•  Вибір матеріалів. Учителі мають забезпечува­ти такий вибір іграшок та матеріалів, який сприяв би соціальному, емоційному, фізичному, комунікативному та когнітивному (інтелектуальному) розвиткові ма­лят. Відкритий, незапрограмований характер  ігор  з глиною, тістом, кубиками і фарбами робить ці мате­ріали ідеальними для всіх дітей.

Створення сприятливої атмосфери

У школах, де за різними методиками навчаються учні різного рівня розвитку і здібностей, дорослі повинні під­тримувати один одного в застосуванні найефективніших стратегій навчання. Якщо у школі доброзичлива, ненапружена атмосфера, якщо тут визнають таланти вчителів і підтримують їхні зусилля, спрямовані на запроваджен­ня нових педагогічних методик, це значно підвищує ефективність праці.

Учителі розуміють, що навчати всіх дітей за однією методикою недоцільно. Адже в кожного малюка свій стиль навчання, свої сильні якості, свої потреби. Щоб за­безпечити успішне навчання всіх дітей, треба застосовувати широкий спектр педагогічних підходів. Головними з них є активне, а не пасивне навчання, наголос на спів­праці, а не на змаганні, розвиток критичного мислення, а не механічного запам'ятовування. Як свідчить практика, ці підходи є найефективнішими в ро­боті з інклюзивними класами.

Спостереження-фундаментальний елемент осо­бистістю зорієнтованих програм

З першого вітання з учнями та їхніми батьками вчи­тель починає вивчати їх і налагоджувати взаємини. З часом спостереження дають змогу виявити особливості по­ведінки дітей, їхні навчальні пріоритети, конкретні вміння, а також загальний рівень розвитку. Головна мета спо­стережень за малятами - збір інформації, що допомагає вчителеві відповідним чином побудувати навчальний процес, задовольнити потреби дітей і сприяти їхньому всебічному розвиткові.

Вчителі можуть проводити спостереження різними способами, використовуючи різні прийоми та методи за­пису результатів. Найефективніший шлях - спостере­ження за дітьми під час гри, роботи чи навчання.

Цей підхід дає змогу зібрати потрібну інформацію без безпосереднього втручання, фахівці вва­жають його найпридатнішим для роботи з маленькими дітьми. Такий метод дає змогу визначити поведінку малят та оцінити їхні дії.

Спостереження повинні починатися з моменту першої зустрічі з учнем. Однак учителі мають з обережністю ста­витися до висновків, зроблених без участі інших людей, які добре знають дитину. Спостереження є також першим кроком у налагодженні добрих взаємин з дітьми та їхніми батьками. Ось приклад можливих дій учителя під час першої зустрічі, які дають змогу започаткувати ви­вчення дитини і планування роботи з нею.

Спостереження -  підґрунтя процесу оцінювання

З часом учителі дізнаються про індивідуальні особ­ливості кожного зі своїх учнів. Спостереження за дітьми з особливими потребами дають педагогам змогу зрозу­міти, що вони багато в чому схожі на своїх товаришів з типовим рівнем розвитку, а також визначити види пове­дінки, які потребуватимуть подальшого обговорення з фа­хівцями. Дуже важливо, щоб під час спостережень учителі відразу ж оцінювали дитячі поведінку та реакції і відповідно коригували свої дії. З розвитком у дітей певних умінь, відповідні зміни в навчальному плані та навчальному процесі допомагають створювати умови для швидкого подальшого розвитку учнів; перевіряти одержані раніше відомості і висновки вчи­телів щодо малят.

Оскільки потреби дітей поступово змінюються, важ­ливо продовжувати спостереження постійно. Обов'язок учителя - проводити безперервні спостереження, які без­посередньо переходять у процес оцінювання.

Інколи треба проводити й формальне оцінювання дітей з використанням спеціальних методик, до чого варто залучати батьків і фахівців.

У наступному розділі йдеться про те, як слід прово­дити формальне оцінювання і як використовувати от­римані результати.

Планування процесу формального оцінювання

Оцінювання - це процес збирання всебічної інфор­мації про дитину. Потім ці відомості використовують для з'ясування сильних якостей учня та сфер, де він відстає. Мета процесу оцінювання - точне визначення поточного рівня розвитку особистості, яке дає можливість розробити відповідні   навчальні   плани   і   заходи.

Процес оцінювання учнів з особливими потребами має бути більш комплексним, спрямованим і точним, ніж процес оцінювання дітей з типовим рівнем розвитку.

Комплексність необхідна для того, щоб точно визначити  можливості дитини і всі сфери, де вона потребує допомоги. Процес має бути спрямованим, щоб частки інформації, надані всіма чле­нами педагогічного колективу, допомогли змалювати пов­ну картину поточного рівня розвитку дитини. І, нарешті, процес повинен бути точним, щоб знання, вміння, ставлення та інтереси дитини повністю відображались в підсумковій доповіді - індивідуальному профілі учня.

Під час планування процесу оцінювання важливо ви­значити, які види діяльності слід оцінювати, які повинні бути умови і чи необхідна при цьому присутність батьків або інших, добре знайомих дитині, людей. Маленьких дітей важко оцінювати через їхню високу активність, ко­роткий період концентрації уваги, сторожке ставлення до незнайомців і непослідовність показників у незнайомому оточенні. Все це слід враховувати під час добору вправ і аналізу одержаних результатів.

Іншими чинниками, які можуть негативно вплинути на показники дитини, є культурні відмінності та мовний бар’єр, погане знайомство учня з відповідними матеріалами і заняттями, а також низький рівень взаємодії дитини з інши­ми малятами. Отже, для успішного оцінювання маленьких дітей необхідне уважне ставлення до їхніх родин і підготовки, а також знання обмежень методик оцінювання.

Співпраця батьків, вчителів і спеціальних педагогів її процесі оцінювання розвитку дитини

Під час оцінювання добре знайомі з дитиною дорослі збирають про неї інформацію з метою подальшого аналізу і прийняття відповідних рішень щодо навчання.

Рекомендовано залучати до цього фахів­ців із кількох дисциплін, оскільки результати екзамену ли­ше з одного предмета не дають змоги отримати цілісну картину. Це має бути безперервний, колективний процес си­стематичних спостережень і аналізу.

Результати, отримані під час лише одного тесту, лише одним екзаменатором і лише в одних обставинах, не можуть вважатися достовірними.

Усі батьки сподіваються, що вчитель створить умови для всебічного розвитку їхньої дитини. Педагоги дошкіль­них закладів і початкових шкіл, у свою чергу, визнають центральну роль сім'ї в навчанні і вихованні маленьких дітей. Зважаючи на думки і бажання родин щодо навчан­ня дітей з проблемами у розвитку, можна значно акти­візувати участь сім'ї у цьому процесі.

Для створення ефективного навчального довкілля для дітей потрібні спільні дії вчителів, батьків і фахівців.

Деяких батьків необхідно запевняти, що, проводячи оцінювання дитини, вчителі бажають їй тільки найкра­щого. Члени родин можуть побоюватися, що замість ви­значення найефективніших шляхів розвитку дитини мо­же бути просто обмежений її доступ до освіти. Педагоги повинні заспокоювати батьків і запевняти, що під час ана­лізу результатів тестування увагу насамперед звертають на сильні якості учня.

Оцінювання не має бути засобом з’ясування, чого ди­тина не знає чи в чому вона відстає від своїх ровесників.

Цей процес не має на меті визначити,чи готова дитина до школи, або розсортувати малят зі схожим рівнем роз­витку на групи. Це не екзамен, який можна "скласти" або "провалити".

Процес оцінювання малят разюче відрізняється від методів тестування старших дітей. Його кінцева мета — розробити для дитини оптимальний навчальний план. Це процес збирання інформації, яка допомагає вчителям, батькам і фахівцям працювати на користь дитини. Це засіб, що дає їм змогу розробити індивідуалізований план, який повністю відповідає потребам дитини з вадами.

Здійснення оцінювання

Одержання дозволи батьків

Перед початком будь-яких заходів, спрямованих на оцінювання дитини, необхідно отримати письмовий дозвіл батьків. Цей документ накладає на дії вчителів певні обмеження: з одного боку, вони зобов'язуються не розголошувати таємниці приватного життя, а з іншого - отримують можливість вільно спілкуватися з приводу дитини один з одним.

Ось приклад домовленості з батьками:

Шановний _____________________________!

Учителі та інші члени педагогічного колективу "Дитячої Школи" раді співпрацювати з вами під час оцінювання вашої дитини і складанні індивідуалізованого навчального плану для неї. Як свідчить практика, плідна співпраця і партнерство між родинами учнів та вчителями створює умови для найповнішого задово­лення всіх освітніх потреб дітей. Ми також часто отримуємо корисні рекомендації і підтримку від фахівців, які глибше займаються певними проблемами дітей та їхніх сімей. Наша спільна праця сприяє всебічному розвиткові й зростанню вашої дитини.

Ми добре розуміємо, що відомості та результати, отримані під час оцінювання, мають особистий, конфіденційний характер. Ми запевняємо вас, що вони не будуть розголошуватись, а обмін інформацією між вами, фахівцями і працівниками нашої школи здійснюватиметься з урахуванням вашого права на таємницю приватного життя.

З повагою,

Адміністратор програми

Умови спостережень

Численні спостереження в різних умовах допомага­ють отримати цілісну картину розвитку дитини. Малята краще демонструють свої вміння говорити і розуміти по­чуте, коли спілкуються зі знайомими людьми, наприклад, своїми батьками чи іншими членами родин. Окрім того, діти почувають себе невимушеніше, коли йдеться про речі та іграшки, з якими вони вже мали справу раніше. Оцінювання вмінь та здібностей малят з розладами має виконуватися з використанням їхньої рідної мови.

Залучення батьків до процесу оцінювання має багато переваг і для дитини, і для її родини, і для вчителів. Бать­ки добре знають, що вміє робити їхня дитина й у чому вона потребує допомоги. А малята почуваються безпечніше, коли батьки перебувають поблизу.

Бабусі, дідусі, брати та сестри, інші знайомі дитині люди також можуть надати цінну інформацію. Одним з елементів процесу оцінювання можуть бути спостереження за взаємодією дитини із членами своєї сім'ї в різних ситуаціях.

Опитування батьків

Коли батьки приходять до школи для співбесіди на початку процесу оцінювання, необхідно стежити за тим, щоб їх не запитували багато разів про те саме. Адже нещодавно, коли дитину приймали до школи (дитячого садка) , вони вже надавали багато відомостей про свого малюка. А саме, про попередні навчальні заклади, склад сім'ї, опікунство, історію хвороби, теперішній стан здоров'я дитини, наявність у неї алергічних реакцій тощо. Має бути призначений представник школи, відповідальний за збирання у членів родин інформації про дітей. Такий підхід дає змогу налагодити робочі стосунки з батьками і сприяє ефективному використанню їхнього часу.

Опитування батьків є важливим елементом під час збирання всебічних відомостей про дитину з розладами, Батькам можна пропонувати різні шляхи спілкування. Наприклад, для деяких зручніше письмово відповідати на заздалегідь складений перелік запитань, інші хочуть розмовляти з учителем особисто.

Інколи батькам слід підказувати, яка інформація про дитину потрібна школі. Будьте чуйними та уважними - і ви отримаєте їхню допомогу. Батьки знають свою ди­тину краще за всіх і швидко зрозуміють, що ви ставитеся до них як до партнерів у роботі з малюком. Спілкування з батьками - це двосторонній процес. Демонструйте, наскільки корисна одержана від них інформація і як вона сприяє визначенню ефективних способів допомоги дитині. Надавайте батькам можливість розпитувати вас.

Процес оцінювання може починатися з одержання такої інформації:

•  Хто ця дитина? Яка її біографія?

• Які особи відіграють важливу роль у житті дитини?

• Які досягнення є у дитини?

•  Який рівень її фізичного розвитку?

•  Який її соціальний та емоційний розвиток? Які її ігрові вміння?

• Який розвиток комунікативних навичок дитини?

• Який її інтелектуальний (когнітивний) розвиток?

•  Які види занять найбільше цікавлять дитину?

•  У яких сферах дитині потрібна допомога (спіл­кування, соціальний і емоційний розвиток, ігрові вмін­ня, фізичний розвиток, розв'язання проблем, мислення тощо)?

•  Які ресурси є в педагогічного колективу? Які матеріали та обладнання? Які працівники?

•  Які методи впливу дають змогу ефективно до­помогти дитині (безпосереднє втручання, моделюван­ня поведінки, підказування, пристосування довкілля тощо)?

•  Коли дитина діє успішно і коли вона потребує допомоги (під час їжі, сну, надворі, під час гри наодин­ці, під час гри з іншими малятами тощо)?

•  Де (в яких умовах) дитина досягає успіху і де (в яких умовах) у неї виникають труднощі (вдома, в сусіда, під час сімейних урочистостей, у великих чи в маленьких групах, у школі тощо)?

• Як інтереси дитини та її мотивація до навчання впливають на здатність до навчання? Чи передбачають ці інтереси залучення інших осіб? Наскільки шкільні заняття відповідають інтересам дитини?

•   Як дитина демонструє те, що вона знає (за допомогою мови, знаків тощо)?

Батьки мають право вирішувати, хто, коли і як може інформувати інших людей про поведінку, знання, переконання і погляди дитини та її родини. Інформацію про дітей слід надавати лише тим людям, яким вона справді потрібна і хто має право її знати. Ніколи не розмовляйте і не пишіть про дитину будь-кому без згоди батьків. Зберігайте свої нотатки, контрольні листки та інші записи в такому місці, де діти чи їхні батьки не могли б їх випад­ково прочитати. Тримайте інформацію приватного харак­теру в особливій теці й обговорюйте її зміст лише на про­фесійній основі. Ці теки повинні зберігатися в зачинено­му місці в дирекції школи. Менш конфіденційні відомо­сті, а також дитячі роботи можуть зберігатися у класі.

Збір інформації

Інформацію про дитину можна одержувати з різних джерел - від дорослих (включаючи тих, з ким дитина живе),від самої дитини, від фахівців, які з нею працюють та інших.

Бесіди

Насамперед необхідно зустрітися з близькими дитини (її батьками, бабусею, дідусем, нянею),а також фахівцями, які добре знають або лікують її. З медиками ви можете також поспілкуватися телефоном чи попросити їх надіслати письмові висновки.

Фахівці можуть допомогти точніше визначити рівень розвитку та потреби дитини. Медики чи психологи не обов'язково повинні безпосередньо брати участь в оціню­ванні, проте вони можуть у цей час працювати з родиною - надавати необхідну інформацію стосовно тестування, юридичних правил, переваг та недоліків різних методів оцінювання тощо. Звичайно, для цього вони мають бути добре знайомі із сучасними поглядами на цей процес і різними методиками оцінювання.

Суттєво допомогти під час оцінювання дитини мо­жуть і інші фахівці - логопеди, спеціалісти з лікуваль­ної фізкультури і працетерапії, педагоги, що спеціа­лізуються на роботі з інвалідами та інші. Останнім часом методики оцінювання малят з вадами істотно змінилися. Нині основний наголос роблять на орієнтації на дитину. Такий підхід дає змогу оцінювати учня в цілому, а не його знання з окремих предметів. Звичайно, фахівці звертають увагу передусім на свою сферу, проте вони враховують і цілісний розвиток дитини, оскільки працюють разом з іншими членами команди над визначенням найефективніших шляхів роботи з малюком.

Засоби оцінювання

Результати спостережень та інші відомості, одержані у процесі оцінювання, заносяться до особової справи дитини. Важливо ретельно і точно фіксувати всю інформацію, оскільки потім вона буде аналізуватися й оброблятися.

Є багато різних варіантів запису інформації:

Описи

Описи - це "картини" з життя дитини, які записують, замальовують, фотографують або записують на магнітну стрічку. Інколи їх називають "послідовними записами", оскільки при цьому детально фіксують усе сказане чи зроблене дитиною під час оцінювання. Те саме стосується і поведінки. Такі записи потребують багато часу й уваги, тому цей метод можна використовувати лише тоді, коли інші дорослі мають змогу потурбуватися про решту дітей у класі.

Оповідання

Записи-оповідання - це детальні перекази того, що відбувалося в процесі спостережень. Найкраще робити їх безпосередньо під час подій чи невдовзі після них. До такої інформації слід ставитися з певною обережністю, оскільки пам'ять людини  не завжди надійна.

Схеми, малюнки, фотокартки

Візуальні зображення можуть показати важливі де­талі речей та процесів. Без них треба було б робити дуже довгі описи. Такі методи використовують для фіксування інформації, якої не можна зберегти по-іншому, наприклад, вигляд дитячих споруд із кубиків.

Аудіо та відеозаписи

На аудіо- та відеострічках можна точно зафіксувати складні види діяльності. Ці записи допомагають отрима­ти повну інформацію про розвиток різних умінь дитини, зокрема її фізичний розвиток та мовні навички. На стрічку можна записати активні ігри дитини (наодинці або разом з іншими малятами), її поводження з людьми та матеріалами, а також взаємодію з учителем та бать­ками. Такі записи містять величезну кількість інформа­ції, і для перегляду їх треба багато часу, однак дивитися їх дуже цікаво, особливо через багато років.

Контрольні картки

За допомогою контрольних карток зручно фіксувати наявність чи відсутність різних видів поведінки. Здебіль­шого, такі картки виготовляє сам учитель. Це ефективний і гнучкий спосіб документування багатьох різновидів поведінки. Оскільки контрольні картки не містять детальної інформації про дії дитини, вони не дають повного уявлення про сильні якості та потреби учня. Однак це корисний інструмент для одержання початкових відомостей. Потім на основі цієї інформації можна проводити глибше вивчення відповідних питань.

Аналіз частоти подій

Цей метод допомагає визначити, як часто в дитини спостерігаються окремі види поведінки. Фіксувати такі відомості можна неформально, під час звичних, щоденних занять.

Аналіз тривалості подій

Такі записи дають змогу визначити, протягом якого часу дитина або група дітей що-небудь робила. Цей метод корисний для аналізу тривалості певних видів поведінки. За допомогою годинника або секундоміра спостерігач фіксує, скільки часу дитина витратила на певні дії.

Класифікація видів поведінки

Класифікація дає змогу швидко оцінити поведінку дитини. За допомогою цього методу можна отримувати інформацію в батьків, фахівців та інших членів педагогічного колективу, які бачать дитину в різних умовах. Однак до одержаних результатів слід ставитись обереж­но, оскільки цей метод досить суб'єктивний і різні люди можуть по-різному інтерпретувати показники.

Єва попросила Пітерового батька заповнити кла­сифікаційну картку. Вона використала цей метод  з кількох причин. По-перше, щоб отримати більше ві­домостей про поведінку Пітера поза межами класу. По-друге, Єва сподівалася, що це спонукатиме батька хлопчика звернути увагу на прояви поведінки сина, які вона хотіла б з ним обговорити.

Порівняння з критеріями

(схемами типового розвитку)

Цей підхід допомагає порівняти розвиток дитини з певними зразками, стандартами. Такі стандарти складено на основі відомої інформації про розвиток дітей, зокрема, робіт Бейлі (1968) і Гесела (1940). Критерії розвитку у стандартах можуть розміщуватися хронологічно, від­повідно до сфер розвитку (інтелектуальний розвиток, фі­зичні вміння) чи відповідно до видів діяльності (ма­лювання, гра з кубиками).

Поруч із назвою певного вміння вказують, у якому ві­ці дитина з типовим рівнем розвитку його опанує. Для маленьких дітей вік, зазвичай, наводять у роках і місяцях. Наприклад: "Використовує іменники і дієслова у множині - 3,0-3,2 року". Це означає, що під час перебування у відповідному мовному довкіллі дитина опановує це вміння у 3,0-3,2 року без додаткового навчання чи втручання вчителя. Іншими словами, для дітей у цьому віці типове опанування згаданого вміння.

У більшості батьків та педагогів немає потреби звер­татися до стандартів, вони й так знають, що малята, здебільшого, починають ходити в один рік, їсти більшість харчових продуктів - у три роки і втрачають свій пер­ший зуб приблизно у шість років. Однак, коли йдеться про дитину, рівень розвитку якої відрізняється від типо­вого, може виявитися необхідним порівняння результатів спостережень з науковими даними щодо ступенів роз­витку дітей.

Під час роботи з дитиною, яка має особливі потреби, до результатів порівнянь із критеріями нормального роз­витку слід ставитись обережно. Пам’ятайте, що мета оціню­вання - визначити сильні якості дитини, а також сфери, де вона потребує підтримки. Просте порівняння часу розвитку тих чи інших умінь мало допомагає в розробці навчального плану для малюка з особливими потребами. Наша мета не порівняти дитину з іншими малятами, а оцінити її успіхи і сприяти прогресивному розвиткові.

Необхідно з'ясувати, що дитина вміє робити, і спла­нувати заходи, які допоможуть їй опанувати інші, відпо­відні її віку, вміння. За такого підходу порівняння з ти­повим рівнем розвитку може допомогти визначити на­лежну послідовність розвитку вмінь учня. Щоб полег­шити опанування складних, комплексних умінь, доцільно поділити процес на ряд складників. Це полегшує за­вдання дитини і робить прогрес наочнішим. Маленькі кроки ведуть до великих зрушень.

Ще однією причиною застосування методу порівнянь з критеріями є бажання точно зафіксувати процес розвитку дитини. Цей метод використовують і як підґрунтя під час визначення послуг, необхідних учневі та його родині. Нарешті, цей метод дає змогу впевнитися, що час не буде згаяний дарма на досягнення цілей, які перебувають поза можливостями дітей (тут не йдеться про малят з особли­вими потребами). Під час використання методу порівнянь з критеріями і схем типового розвитку існує висока ймо­вірність того, що дітей навчатимуть у найефективніший спосіб.

Стандартні тести

Стандартні тести допомагають одержати інформацію

в найбільш уніфікованому вигляді. Ці відомості, здебіль­шого, мало корисні під час планування індивідуалізовано­го навчального процесу, однак вони дають змогу порів­няти знання та вміння дитини зі знаннями та вміннями її однолітків. У роботі з маленькими дітьми стандартні тес­ти найпридатніші для відбору і класифікації дітей, а ме­тод порівняння з критеріями допомагає визначити, чому їх потрібно вчити.

Дотримання етичних норм у процесі оцінювання

Потримуйтеся політики і правил школи

У школах рідко розробляють письмові правила щодо процесу спостереження за дітьми, тому в цій справі вчи­телі мають спиратися на свою внутрішню культуру і про­фесіоналізм. Дуже важливо враховувати право на таєм­ницю приватного життя учнів та їхніх родин. У правилах багатьох шкіл визначено роль батьків у прийнятті рішень стосовно роботи з дітьми в школі, тому від учителів ви­магають складати доповіді про результати оцінювання так, щоб у них було підкреслено центральну роль батьків у цьому процесі. Під час оцінювання необхідно дотри­муватися й інших правил школи. Батьки, фахівці та всі причетні до справи особи повинні бути впевнені, що школа відповідає високим стандартам, зокрема у сфері збереження таємниці приватного життя.

Будьте об'єктивними та неутередженими

Збираючи факти про знання, вміння, поведінку дити­ни, слід не дозволяти особистим почуттям і упередженості впливати на спостереження. Якщо почуття і життєвий досвід учителя впливатимуть на інтерпретацію поведінки дитини, до результатів не можна буде ставитися з дові­рою. Першим кроком до об'єктивності і неупередженості є розуміння власних персональних переконань. Оскільки негативна упередженість щодо дитини може суттєво вплинути на задоволення її індивідуальних потреб, учи­телі, фахівці та батьки намагаються допомагати один одному бути чесними й об'єктивними.

Мотивація та наміри є важливими чинниками, що впливають на здатність людини досягати успіху в школі і в подальшому житті. Однак під час оцінювання малень­ких дітей важливо максимально обмежувати інтерпрета­цію мотивацій, почуттів, ставлень і бажань дитини. Зано­товуйте факти. Вчіться відрізняти описи поведінки від ін­терпретації того, що відбувається. Описуйте реальні події. Передбачайте час і можливості для одержання додаткової інформації з інших джерел, які заслуговують на довіру.

Уникайте "ярликів"

Тривалий час для визначення різноманітних проблем у розвитку використовували медичні і педагогічні термі­ни та "ярлики", наприклад: "розумово відсталий", "емоцій­но нестабільний", "не здатний до навчання". Такі оз­начення прийшли в педагогічну практику з медичних мо­делей оцінювання, діагностики та реабілітації.

Сучасні методики з багатьох причин рекомендують уникати використання медичних термінів для характе­ристики маленьких дітей. "Ярлики" не допомагають роди­нам, учителям і лікарям визначати завдання і заходи, що

сприяють успішному розвиткові дитини. Навпаки, вна­слідок певного діагнозу в цих людей можуть з'явитися негативні сподівання, які обов'язково вплинуть на їхню роботу.

"Ярлики" можуть справляти довготривалий негатив­ний вплив. Вони неадекватно відображають проблеми ди­тини і мало що кажуть про її позитивні якості. Сьогодні педагоги малят з особливими потребами переходять від поділу учнів на категорії до раннього і всебічного на­вчання без будь-якої їхньої класифікації. Вважається, що раннє втручання сприяє таким успіхам у розвиткові, надалі ці діти потребуватимуть мінімальної підтримки.

Враховуйте вплив людських відмінностей на результати оцінювання

Діти є частиною суспільства, і багато з них належить до різних рас та етнічних груп. При цьому, крім домі­нантної мови, вони часто користуються і національними мовами. Іншими чинниками. які впливають на життя дітей, є соціально-економічні умови, війни, епідемії, природні катаклізми тощо. Діти можуть мешкати у величезних мегаполісах або у віддаленій сільській місцевості, у великих родинах або в сім'ях з однією дитиною. В них мо­же бути різний досвід, різний доступ до медичних послуг тощо. Все це впливає на результати оцінювання дітей.

Учителі повинні добре розуміти, як людські відмін­ності впливають на результати оцінювання, а також вра­ховувати розбіжності між життям дитини вдома і в школі. Треба використовувати методики та матеріали, що відповідають культурним особливостям дитини і водночас допо­магають повністю розкрити її здібності.

Після обробки всіх матеріалів призначаються збори для обговорення й інтерпретації одержаної інформації, їх слід проводити у зручний для батьків час. На ці збори доцільно запрошувати всіх людей, які добре знають ди­тину, зокрема, педіатра або інших фахівців, їхня думка може виявитися цінною. Щоб зробити збори ефективнішими, слід заздалегідь розповсюдити серед учасників ма­теріали та результати оцінювання.

Розробка навчальних рекомендацій

Після обговорення результатів оцінювання учасники зустрічі розробляють конкретні рекомендації щодо ди­тини. Призначаються особи, відповідальні за активну ро­боту з учнем. Вони ж готують наступні збори, на яких ви­значаються цілі й завдання для дитини та її сім'ї й розробляється індивідуалізований навчальний план. Тим часом малюк, як звичайно, відвідує школу (дитячий са­док), тобто процеси оцінювання і планування ніяк не порушують звичайного плину його життя.

З частини 6

Тематичне навчання

Що таке тематичне навчання

Тематична організація навчального процесу спонукає дітей до мислення, особливо концептуального. В ран­ньому віці малята вивчають нові ідеї та поняття пере­важно на власному досвіді. Події у своєму житті вони по­діляють на два види:  інваріантні, тобто ті, які  відбуваються завжди, та опціональні - ті, що трапляються час від часу. Подорослішавши,діти починають досліджувати навколишній світ, навчаються висувати припущення, переглядати їх, робити висновки.

Чим молодші діти,тим більше занять мають бути пов’язані з їхнім життям та інтересами. За тематичної орга­нізації навчального процесу вчителі надають малятам широкі можливості для мислення та вивчення нових понять, завдяки чому діти поступово починають розуміти зв'язок між шкільними уроками і навколишніми подіями. Найкраще, коли вчитель і діти працюють над розробкою тематичного навчального плану спільно. Це сприяє вра­хуванню культурних і регіональних відмінностей учнів і дає змогу кожному з них докласти свою частку в загаль­ну справу.

Тематичні проекти і навчальні плани навчають дітей робити узагальнення. Коли та сама тема розглядається ба­гато разів з різних сторін протягом дня, діти починають довіряти такому способу одержання інформації. Тематичні заняття надають малятам широкі можливості для опанування ключових умінь під час роботи з різними ма­теріалами класі та на екскурсіях. Теми також полегшують дітям запам'ятовування і згадування нової інформації.

Чинники, які треба враховувати під час розробки тематичних планів

• Теми мають бути безпосередньо пов'язані з інте­ресами дітей та подіями їхнього життя і відповідати рівневі мислення малят.

•  До тієї самої теми слід звертатися під час ба­гатьох занять протягом дня.

• У класі мають бути матеріали, що відповідають темі. Це можуть бути головоломки, книжки, кубики, вода, пісок тощо.

•  Теми повинні розглядатися щонайменше про­тягом тижня.

•  Припиняти роботу над темою слід тоді, коли в дітей з'являється відчуття, що вони вже все знають, або коли їх зацікавило щось інше.

•  До вивчення тем можна повертатися пізніше.

Переваги тематичного підходи до навчання дітей з особливими потребами

Тематичний підхід добре придатний для роботи з дітьми, які мають особливі потреби. Достатньо довгий і цілеспрямований розгляд теми дає змогу кожній дитині спочатку ознайомитися з новим матеріалом, а потім і набути відповідних знань та вмінь.

Багатьом дітям з особливими потребами потрібні "над-навчання, надчас", щоб опанувати нові знання, вміння та мовні навички. Тематичний підхід уможливлює це. Спочатку малята випробовують багато видів діяльності, так чи інакше пов'язаних з певною темою. Потім учителі починають заохочувати їх вико­ристовувати і висловлювати нещодавно набуту інфор­мацію. Опанування нових умінь і понять відбувається багатомодальним шляхом - через ігри з кубиками, глиною, музичні заняття, фізичні вправи, екскурсії та інші види діяльності, пов’язані з темою.

Кожна дитина - це унікальна особистість. У кож­ного малюка є свої інтереси, свої підходи до розв'язання проблем, уміння, способи висловлення, залежність від підтримки і заохочення вчителя. Як зазначає Брюнер,"... ефективний навчальний план повинен передбачати різні види активізації дітей, різні види викладання по­слідовностей, різні можливості для деяких дітей "про­пускати" певні частини навчального процесу, різні види роботи з матеріалами тощо. Тобто, в навчальному плані повинні бути передбачені різноманітні шляхи, які ведуть до однієї мети".

Процес навчання, який стимулює дитячу самостійність і дає змогу кожному вивчати матеріал з різною швидкістю, можна проілюструвати за допомогою метафори "риштування", "підмуровування".

Цей термін уперше використав Л.Виготський. У його теорії наголошується на тому, що дорослі повинні дуже точно відмірювати кількість підтримки і кількість стимулів, необхідних для оптимального розвитку дитини. Вони мають брати на себе ініціативу, коли діти ще малі, а згодом поступово зменшувати свою підтримку, щоб маля­та, дорослішаючи, могли ставати самостійнішими. Нова самостійність, у свою чергу, приносить нові сподівання і нові проблеми, які викликають потребу нових видів допомоги. Це і є процес "підмуровування".

Коли учні колективно працюють над проектом, у вчи­телів залишається більше часу для допомоги окремим дітям. За безпосереднього керівництва групою практично неможливо застосовувати методику "підмуровування". Це індивідуальний метод, який має на меті задоволення специфічних потреб дітей. Кожна людина зі сторонньою допомогою може досягти більшого, ніж коли вона діє сама, однак слід слідкувати, щоб ця допомога не пере­вищувала необхідну. Адже кінцева мета роботи вчителя - перетворити дітей на незалежних членів суспільства.

Л.Виготський запровадив поняття "зона потенційного розвитку", яка міститься між тим, що дитина може опану­вати самостійно, і тим, чому вона може навчитись у сприят­ливих умовах. Брюнер у своїх працях вказував на важ­ливість допомоги вчителя шляхом "підмуровування", а Виготський зазначав, що, крім учителя, на ефективність на­вчального процесу суттєво впливає і підтримка з боку ін­ших дітей, стиль програми та вибір приладів і матеріалів.

Під час навчання дітей, які погано засвоюють інформацію і з труднощами опановують нові поняття, дуже важливо спиратися на їхні попередні знання та досвід.

Якщо теми занять пов'язані з інтересами дітей та подіями їхнього життя, це дає малятам змогу починати ви­вчення нового матеріалу зі знайомої відправної точки. Вчителі мають уважно прислухатися до того, що цікавить дітей, і будувати навчальний план так, аби починати зі знайомого матеріалу, а вже потім поступово переходити до нових ідей і понять.

Багатьом дітям з особливими потребами важко ро­бити узагальнення, вони погано розуміють зв'язок між тим, що відбувається у школі та в інших місцях.

 Наприклад, якщо вчитель навчив ди­тину застібати кнопки чи ґудзики у школі, це зовсім не означає, що малюк робитиме це вдома. Тематичний підхід допомагає малятам промоделювати свої дії в різних умовах під час рольових ігор, що сприяє використанню набутих знань та навичок у школі, вдома і будь-де. Особливо корисні для дітей заняття, які моделюють реальні життєві ситуації. Вони дають малятам змогу опанувати необхідні практичні вміння.

Розвиток мовних навичок у дітей також іде набагато ефективніше в контексті цікавих тематичних занять, у процесі багаторазового функціонального використання нових слів. Правильне застосування слів можуть демонструвати малятам і дорослі, й однокласники. Тематичні заняття допомагають учителеві навчати дітей спілкуватися, повідомляти про свій вибір, ділитися інфор­мацією, розповідати про проблеми та відкриття тощо. Все це сприяє ефективному опануванню мови. Спілкування дітей між собою дає їм змогу обговорювати різні соціальні ситуації, випробовувати ефективність спілку­вання, порівнювати ідеї, започатковувати і підтримувати дружні стосунки. Тематичний підхід допомагає показати дітям на конкретних, знайомих прикладах взаємозв'язок людей, речей та подій.

Під час занять за вибором дітей учитель повинен віді­гравати роль помічника та зразка. Його завдання - сте­жити за малятами і допомагати їм у досягненні мети.

Готуючись до розгляду теми, вчителі збирають необхідну інформацію та матеріали, планують екскурсії, запрошують гостей. Згодом, під час занять, вони стежать за взаємодією дітей, визначають їхні знання, досвід, стилі навчання .якість дій. На основі отриманої інформації педагоги розробляють індивідуалізовані навчальні плани. Ефективність навчального процесу значною мірою залежить від якості цих планів, методів підтримки та заохочення дітей.

версія для друку