Чепурна Л.Г. Шкільні підручники для допоміжних шкіл: історичко-архівний аспект

Актуальні  проблеми  навчання та виховання  людей  з особливими   потребами: 36. наукових праць. - К.: Університет "Україна", 2004.- 448 с.

Вивчення і відтворення історії становлення підручника для допоміжної школи як такого засобу навчання, що має відображати і визначати специфіку навчально-виховної та корекційної роботи з розумово відсталими учнями, збагатить теоретичну і практичну олігофренопедагогіку. Аналіз тенденцій розвитку і принципів побудови підручника для розумово відсталих дітей, яких накопичено протягом півстолітнього досвіду, дає можливість виявити специфіку його побудови і те позитивне, яке, безумовно, було і є в цих книгах. Власне, це і стало метою нашого дослідження.

Педагогічна література дає можливість прослідкувати генезис становлення шкільного підручника для допоміжних шкіл. Факти свідчать, що інтерес до проблем конструювання підручників ніколи не вичерпувався. Вже в перші післяреволюційні роки, коли почалась перебудова змісту освіти, гостро постало питання про необхідність створення нових підручників. Саме в 20-ті роки було закладено методологічні основи його конструювання.

Згідно з вимогами того часу, в кожному підручнику повинна була бути виражена класова, партійна позиція автора, а зміст - відображати науку і культуру в їх розвитку та формувати світогляд школярів. Однією з найважливіших функцій підручника визначається систематизація пізнаного наукою. Відбір матеріалу до підручника не повинен був включати подання у змісті дискусійних проблем та малообґрунтованих висновків.

Слід зазначити, що проблеми навчання розумово відсталих дітей в ці роки не були вирішені у відповідності до тих завдань, які ставились державою. В зв'язку з недостатньо розробленими теоретичними основами навчання і виховання таких дітей на практиці користувались дореволюційними методами та прийомами по формуванню елементарних понять з арифметики, читання, письма, розробленими Ольгою та Оленою Сікорськими в Києві. Спеціальних підручників для роботи з розумово відсталими дітьми на той час не було.

Але нагромаджується експериментальний матеріал, який дає можливість здійснити кроки в розробці класифікації аномальних дітей і забезпеченні корекційного впливу при їх навчанні. Науково-методичною основою створення шкільних підручників стали дослідження видатних дефектологів того часу О.М. Граборова, Л.С. Виготського, О.С. Грибоєдова, І.П. Соко-лянського, О.В. Володимирського, Н. Тарасевича та ін. Вони визначали корекційну роботу як провідну всього педагогічного процесу допоміжної школи. На їхню думку, зняти корекційну роботу означає зняти ідею самого допоміжного навчання.

Так, професор О.М. Граборов вважав ручну працю не лише самостійним предметом, а й методичним принципом, провідним для всіх навчальних предметів допоміжної школи. Тому, характеризуючи програму для навчання розумово відсталих дітей, датовану 1925 роком, доктор Ц.С. Картузанська, науковий співробітник Дослідної станції, зазначає, що в ній відображений зміст роботи з усіх видів ручної праці. В цей період створюється перший в Україні підручник з ручної праці для навчання розумово відсталих дітей "Слухай, дивись, роби", авторами якого були В. Данковська, А. Пономарьова. Цей підручник був схвалений Державним Науково-методологічним Комітетом Наркомосвіти УСРР (дані про підручник друкуються відповідно до оригіналу), виданий у 1931 році державним видавництвом "Радянська школа" і рекомендований для навчання учнів допоміжної школи. Автори підручника зазначили, що поштовхом для створення його була необхідність реалізації навчальної програми з ручної праці та загальноосвітніх предметів для допоміжних шкіл, складеної професором О.М. Граборовим на основі узагальнення досвіду виховання і навчання розумово відсталих дітей.

Названий підручник складався з двох книг.

Перша з них призначалась учителеві. У передмові до підручника було вказано на те, що підручник є першою спробою надання аплікаційним роботам комплексності з допомогою "ланцюгової" методики професора

Соколянського. Назва підручника підкреслювала правомірність реалізації втілення методики Соколянського в роботу допоміжних шкіл. Призначався він для роботи з учнями 8-10 років, незнайомих із жодним видом пропедевтичної праці. Перші роботи, на думку авторів, могли бути застосовані для підготовчої групи, лише з більшими за розміром геометричними фігурами. Одним з основних методичних прийомів виконання практичних робіт був поділ аплікації на елементи та їх виготовлення "ланцюговою методикою". Завдання враховували певну складність у виготовленні виробів. В залежності від складності завдання поділялись на прості та більш складні, що давало можливість створювати "ланцюги" диференційованих завдань, враховуючи рівень готовності учнів до виготовлення виробів.

Особливістю другої книги було те, що складалась вона з інструктивних карток, на яких була відтворена послідовність виконання дітьми завдань. Така послідовність роботи в подальшому вимагала всебічного теоретичного обґрунтування.

На наш погляд, дана навчальна книга була однією з передумов до подальшої роботи по розробці спеціальних корекційних підручників.

Постановою ЦК ВКП(б) від 12.02.1933 року "Про підручники для початкової середньої школи" визначалась необхідність створення стабільних підручників з усіх навчальних дисциплін. Згідно з цією постановою розпочалась планова робота по розробці системи своєрідних методичних прийомів, які 6 враховували особливості розумово відсталих дітей.

У методичних посібниках для вчителів формуються перші вимоги до підручників. "Підручники для допоміжної школи повинні бути створені спеціальні, відповідати умовам спеціального навчання: бути простими, з великою кількістю ілюстрацій, мати спеціальний матеріал для розвитку мови, розвитку елементів просторової уяви".

Матеріал підручника повинен відповідати програмним вимогам допоміжної школи, бути доступними для розуміння і цікавим для роботи, розширювати кругозір учнів. У підручник для читання ще до 6-го класу пропонувалось включати доступні розумово відсталим учням описи історичних подій, які сприятимуть вихованню у них часових уявлень, розуміння історичної перспективи.

Система розподілу матеріалу в підручнику повинна забезпечувати поступовість переходу від легкого до більш складного, від конкретного до абстрактного. Доступність засвоєння навчального матеріалу, на думку О.М. Граборова, визначається:

1) кількістю елементів структури: чим менше елементів, тим легше охоплюється структура;

2) ступенем складності елементів: чим простіші елементи структури, тим вона легша для сприйняття;

3)  попереднім досвідом дитини: якщо учню відомий елемент структури, він краще його сприймає;

4) розташування елементів у структурі зумовлює різний ступінь складності для сприйняття;

5)  чим менший вік дитини, тим простішою повинна бути структура матеріалу, який потрібно засвоїти;

6)  мова в підручнику повинна бути літературною, простою, чіткою і ясною для розуміння розумово відсталої дитини, але і не спрощеною. Конкретність і образність мислення розумово відсталих учнів вимагає ілюстративності підручника. Ілюстрації повинні бути художніми за своїм виконанням, прості але цікаві за змістом, науково-витриманими.  В підручнику необхідно було витримати принцип зростання складності малюнка.

Важливим вважалось питання розміщення малюнків на сторінці тексту, не допускалось перенасичення сторінки великою кількістю малюнків. Підручник повинен був мати чіткий і ясний шрифт. Великого значення надавалось системі розміщення текстового матеріалу на сторінці підручника, що мало полегшити дитині процес читання. Сторінки змісту в підручниках повинні були друкуватись приблизно тим самим шрифтом, що й сам підручник, з тим, щоб діти могли користуватися цими сторінками і набувати правильних навичок роботи з книгою. Нумерація сторінок мала даватись посередині сторінки, а не в правому нижньому куті. Цікавою була вимога і щодо обсягу підручника: він мав бути значно більшим, ніж обсяг підручників для загальноосвітніх шкіл.

Перед українськими дефектологами постала необхідність створення національного підручника з рідної мови. Завдання та шляхи вирішення цієї проблеми були висвітлені у статті професора М. Тарасевича, в якій вказано, що "справу треба починати з відповідної побудови навчального плану й програми, але у нас питання це спрощується до такого ступеня, що програми нормальної школи іноді просто переносяться до допоміжної школи, урізаючи їх на один рік".

Розробці спеціальних підручників з рідної мови передувало вивчення та аналіз українськими дефектологами досвіду німецьких колег Геллера і Деега, які відзначали, що навчальний план, програма і підручник для допоміжних шкіл повинні мати такі специфічні сторони, які не властиві програмам і підручникам з рідної мови для нормальних шкіл. Професор М. Тарасевич, зокрема, пропонував використати досвід німецьких дефек­тологів у наших допоміжних школах для удосконалення спеціального корекційного навчання: ... "бо лише наслідки таких досліджень можуть дати цілком об'єктивні критерії для перегляду учбового плану, програми і змісту читанок для допоміжних шкіл".

Значну роль в удосконаленні змісту майбутніх шкільних підручників відіграли розроблені і випущені в 1937-1938 навчальному році нові навчальні програми для допоміжної школи. Саме в них була вперше врахована специфіка завдань допоміжної школи у відповідності до вимог того часу. У зв'язку з тим, що предметна система викладання признавалася єдино можливою для допоміжної школи, підручники мали бути розроблені з усіх навчальних предметів.

У 1937 році для допоміжної школи в Україні були видані перші стабільні підручники з української мови для допоміжної школи (автор К.Ф. Черткова, 650 примірників на 124 сторінках) та читання (автор В.Й. Тамарова, В.П. Любченко, 1200 примірників на 107 сторінках). Ці підручники були побудовані на основі загальних принципів педагогіки, а також відображали специфіку організації педагогічного процесу в допоміжній школі. Зокрема враховувалось, що вивчення таких предметів, як рідна мова, арифметика, повинно відбуватися на спеціально підібраному матеріалі, який би відповідав особливостям рівня розвитку розумово відсталих дітей.

Підручник з української мови для 5-го класу допоміжної школи (автор К.Ф. Черткова) був перевиданий в 1940 році тиражем в 700 примірників на 156 сторінках. А підручник для читання (автор В.Й. Тамарова, В.П. Любченко) витримав 5 перевидань, з яких кожне наступне відрізнялось збільшенням обсягу матеріалу. П'яте, останнє, видання даного підручника було здійснене в 1953 році тиражем в 1000 примірників на 244 сторінках.

Таким чином, в період з 1917 по 1938 рік була розгорнута робота по розробці шкільних підручників для навчання розумово відсталих дітей. Розроблені та видані підручники з української мови та читання стали основою для подальшої копіткої роботи по вдосконаленню їх змісту.

версія для друку