Борщевська Л. Дитина з розладами слуху в масовому дошкільному закладі

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

У практиці роботи дитячих садків бувають ви­падки, коли в молодшу групу потрапляє дитина з порушенням слухової орієнтації. Розпізнати роз­лад слуху в маленької дитини буває складно, то­му що він розпізнається пізніше, ніж глухота. Зовні рухлива, галаслива дитина реагує на звуки, сприймає інтонацію і ритм мовлення оточуючих, іноді наслідує їх. Отже, ніхто не підозрює в неї порушення слуху. Але минає час, і її однолітки починають досить виразно говорити, цікавляться навколишнім світом, задають численні запитання дорослим, а вона ще довго спілкується окремими словами, які вимовляє нечітко і незрозуміло для оточуючих.

Батькам і педагогам дитячого садка, де пере­буває дитина, не спадає на думку, що ці недоліки мовлення пов'язані з порушенням слуху. Вони пояснюють їх деякою затримкою в розвитку, яка з часом пройде, оскільки дитина любить слухати музику, дивиться телевізор, танцює під веселий наспів. Однак згодом дорослі помічають, що дити­на не тільки має дуже обмежений і до того ж спотворений запас слів, а й не завжди розуміє звернену до неї мову.

Коли подібна невідповідність між віком ди­тини і розвитком її мовлення стає очевидною, батьки починають шукати причини такого стану і передусім звертаються до логопеда або до дитячо­го психіатра. На жаль, у цих спеціалістів теж не завжди виникає підозра про зниження слуху. Бу­вають випадки, коли цей розлад розпізнається в дитини тільки при обстеженні слухової функції в отоларинголога перед вступом до школи і вона змушена через відставання в розвитку мовлення

навчатися у спеціальній школі. При ранній діа­гностиці розладів слуху, слухопротезуванні і спе­ціальній корекційній роботі батьків і педагогів недорозвинення мовлення можна було б уникну­ти і така дитина могла 6 успішно навчатися у масовій школі.

Що ж собою являє часткове порушення слу­ху? Чому при розладах слуху страждає мов­лення дитини?

Слух у житті людини відіграє величезне зна­чення, особливо в дитячому віці. Мова малюка формується протягом перших трьох років життя, і для його нормального розвитку потрібен нор­мальний слух. Навіть невелике його зниження може призвести до порушення розвитку мовлен­ня. Діти з порушенням слуху починають говори­ти пізніше, ніж їхні однолітки. їхній словник бідний. Вони неправильно будують речення. Звуковимова нечітка, стерта. Рівень розвитку мовлен­ня таких дітей і обсяг розуміння мови оточуючих залежить від ступеня втрати слуху і віку, коли вона настала. Така дитина може сприймати на слух мовлення розмовної гучності на відстані від 0,5 до 5 метрів від вуха, але розчленувати фразу на окремі слова їй самій навчитися важко, тому вона й запізнюється з розвитком мовлення.

При значній втраті слуху малюк іноді довгий час не розмовляє і не розуміє зверненої до нього мови (крім найелементарніших слів, пов'язаних з конкретними побутовими ситуаціями). Він нама­гається спілкуватися за допомогою жестів. Так, наприклад, коли дитина хоче їсти чи пити, вона бере дорослого за руку і веде в напрямку до кух­ні, а там жестом показує, що вона хоче. Так само дитина намагається отримати бажану іграшку то­що. В цей час малюк може повторити відображе­но, як відлуння, контур слів, які промовляє безпосередньо йому на вушко дорослий, не розуміючи їхнього значення (молоко - тотото, лопата - топата тощо).

При середній втраті слуху дитина може част­ково сприймати і розуміти сказане оточуючими дорослими: вимовляє самостійно ряд слів, але спотворено, неточно, речення будує з аграматиз­мами. Причиною цих розладів мовлення є те, що малюк навчається вимовляти слова так, як їх чує.

Що може сприймати малюк з частковою втра­тою слуху? Чому він тривалий час без спеціальної допомоги не розуміє зверненої до нього мови?

У більшості випадків дитина, яка частково втратила слух, не чує шепітної мови і тому не сприймає на слух глухих приголосних звуків; для неї такі слова, як "кіт", "сад", "хліб", "шапка" звучать як "і", "а", "лі", "а - а". Повністю вона чує приблизно такі слова, як "риба", "дав", "довго", "вдома". Отже, окремі, різні за значенням слова для дитини звучать однаково ("віл", "він", "кіт" - "і", "і", "і"). Це ускладнює їх смислове роз­пізнавання.

Такі особливості мовлення і поведінки дітей з порушенням слуху яскраво виявляються в переддошкільному і в молодшому дошкільному віці. Тому запідозрити розлад слуху слід у кожної дитини, яка з незрозумілих причин відстає в розвитку мов­лення від однолітків, і це відставання полягає в бідності і спотвореності активного словника, а також в обмеженості розуміння зверненої мови.

У таких випадках треба негайно звернутися за консультацією до міського чи обласного сурдоло­гічного кабінету або до лікаря-отоларинголога, де спеціалісти встановлять ступінь втрати слуху, під­беруть для малюка індивідуальний слуховий апарат, визначать установу, в якій він може на­вчатися.

В нашій країні для дітей дошкільного віку з розладами слуху передбачені спеціальні дошкіль­ні установи, де педагоги допомагають їм опанува­ти перші мовні навички та письмо і читання, роз­вивають мислення, навчають зв'язаному мовлен­ню. Перебування дитини в дошкільному закладі забезпечує їй усебічний розвиток і підготовку до навчання у школі. Коли діти досягають семиріч­ного віку, їх з дошкільного закладу переводять у школу для слабочуючих.

Чи може дитина з незначною втратою слуху навчатися в дошкільному закладі і школі загаль­ного типу?

Батьки і педагоги повинні знати, що у спеці­альні установи направляються діти з великим чи

середнім ступенем втрати слуху, який може стати причиною значного недорозвитку мовлення. Діти з незначною втратою слуху можуть навчатися в дошкільних закладах і школах загального типу - за умови слухопротезування, копіткої повсяк­денної роботи батьків з розвитку мовлення своєї дитини та індивідуального підходу педагогів до процесу навчання та виховання.

Щоб створити сприятливі умови для нормаль­ного розвитку такої дитини, батькам і педагогам бажано прислухатися до деяких порад психолога.

Часто батьки, які звертаються за порадою до Центральної психолого-медико-педагогічної кон­сультації, нарікають на те, що їхні діти дуже знервовані, збуджені, неорганізовані, не бажають виконувати вимоги дорослих, капризують.

Що ж призводить до виникнення таких "нев­розів" у дітей з розладами слуху?

Як відомо,в родині дитина не тільки розвива­ється фізично та розумово, а й пристосовується до суспільства людей, - вона вступає в певні сто­сунки з членами родини, з іншими дітьми. Малюк сам налагоджує контакти з оточуючими, навчається розуміти їхню мову і використовувати її для вираження власних потреб і бажань. Таким чином він набуває життєвого досвіду, пізнає навколишній світ.

Як саме складається життя в родині у дитини з розладами слуху?

Поява в сім'ї дитини завжди велика радість. Рідні пов'язують з малюком свої мрії та плани на майбутнє. Коли ж батьки дізнаються про фізич­ний розлад своєї дитини, в них виникає невпевне­ність у майбутньому, жалість до малюка, почуття безсилля йому допомогти, страх за його долю. Пригніченість, тривожний стан батьків, звичайно ж, передається дитині. Це і є однією з причин її підвищеної нервової збудженості.

Іншою важливою причиною так званих нев­розів у маленької дитини з порушенням слуху є труднощі, які виникають під час спілкування з дорослими й однолітками. Не вміючи виразити свої потреби і не розуміючи інших, дитина стає дратівливою, використовує різні різкі жести, гучні вигуки аби привернути увагу до себе і своїх по­треб. Реакція батьків на таку поведінку дитини буває різною.

В одних випадках, жаліючи малюка, батьки да­рують іграшки та солодощі і тим самим тільки посилюють його капризування. Дитина, намагаю­чись, щоб її зрозуміли, стає ще настирливішою, впертішою. В інших випадках, не розуміючи бажань дитини,батьки нетерпляче ставляться до його вимог і примушують ляпасом або криком.

Розглянуті приклади поведінки батьків у кон­фліктних ситуаціях різні за своєю суттю, але призводять до одного результату - нервових проявів, що виникають внаслідок невміння дорослих налагодити контакти зі своєю дитиною.

Щоб уникнути цих негативних проявів у малюка з розладами слуху батькам і педагогам треба виявляти чуйність, увагу, терпіння. Стиму­лювати його різними засобами виявляти свої ба­жання та потреби. Поки малюк не володіє мовою, намагатися зрозуміти її і відреагувати на прохан­ня. Якщо дорослі з тих чи інших причин не ма­ють змоги задовольнити бажання, треба спокійно відмовити, а якщо дитина старшого віку, пояснити причину відмови. У випадках, коли дитина не сприймає відмови, знайти можливість відволікти її увагу, зацікавити чим-небудь іншим (улюбле­ною іграшкою, подіями, що відбуваються на ву­лиці та ін.). У стосунках з дитиною дорослі по­винні діяти так, щоб у неї якомога раніше виник­ло почуття, що її розуміють і бажають їй допомог­ти. Таким чином дорослі збережуть нервову систему малюка, а також сприятимуть нормально­му прояву природної потреби у спілкуванні, що створить необхідну основу для успішного формування мовленнєвої діяльності.

Спілкуючись із дитиною, важливо домагатися, щоб вона розуміла звернену до неї мову. За необхідності дорослий повинен перебудовувати незрозумілу для малюка фразу, використовувати для пояснення знайомі слова, підкріплювати своє мовлення предметними діями.

У масовій школі або в дитячому садочку ди­тину з розладами слуху необхідно посадити на переднє місце, щоб вона мала змогу бачити об­личчя педагога і стежити за артикуляцією, що значно полегшить сприймання і розуміння того, про що йдеться на занятті. Для того, щоб дитина не відставала від своїх однолітків у розвитку мови і мислення, з нею необхідно додатково працювати.

Доцільно заздалегідь знайомити її з новим ма­теріалом, щоб у групу дитячого садочка або до школи вона приходила вже підготовленою до сприймання нового матеріалу, який педагог дава­тиме на занятті. Рекомендується вести спеціаль­ний зошит словника дитини, де фіксувати нові слова і фрази, які вона вивчила на заняттях. Ди­тину з розладами слуху треба раніше ніж інших дітей навчити читати й писати, тому що написане слово сприймається нею краще, ніж почуте.

За таких умов, при постійній спільній роботі батьків і педагогів дитина з незначною втратою слуху може успішно навчатися як у дошкільному закладі, так і в загальноосвітній школі.

версія для друку