Мартинюк В. Зінченко С. Соціально-педіатричний аспект реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи

Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

Реабілітація - це відновлення уражених си­стем організму дитини для успішної соціальної адаптації.

Основна тенденція в реабілітації дітей з орга­нічним ураженням нервової системи спрямована на інтегральне поєднання зусиль фахівців усіх профілів: медичного, психолого-педагогічного та соціально-педіатричного. Методологія базується на концепціях «тандем-партнерство», «дитина-сім'я-фахівець». В Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічним ураженням нерво­вої системи в основу концептуальної моделі покла­дено функціонально-системний підхід до реабілі­тації. Умовно визначено 4 основні функціональні системи: 1) рухів (моторики); 2) сенсорної сфери; 3) когнітивної сфери та мовлення; 4) емоційно-комунікативної сфери та особистості дитини.

Реабілітація дітей цієї категорії, поєднуючи в собі медичний та соціально-педіатричні аспекти, має різні етапи: 1) рання діагностика; 2) рання терапія; 3) рання медична та соціально-психологічна, педагогічна та логопедична корекція.

На початку реабілітації застосовується методи­ка «мюнхенська функціональна діагностика роз­витку дитини першого, другого, третього років жит­тя», яка спрямована на виявлення рівня та особ­ливостей психомоторного та соціального розвитку дитини з метою розробки програми медико-соціальної реабілітації пошкодженого розвитку.

Напрямки реабілітації в центрі інтегруються між фахівцями залежно від рівня розвитку чи ураження функціональної системи та етапів її поновлення.

У функціональній системі рухів (моторики) проводиться реабілітація від рефлекторного еле­ментарного рухового акту через початкову моти­вацію рухів з вольовим зусиллям до встановлення етапу практичної потреби та свідомої мотивації рухів та дій.

У функціональній системі сенсорної сфери - від елементарного сприйняття відчуттів через роз­виток сенсорної інтеграції у відповідь на внутріш­ні та зовнішні подразники до соціальної перцепції довкілля.

У функціональній системі когнітивної сфери - від первинного пізнання предметного світу до свідомої гри та розвитку передумов інтелекту, формування пізнавальної активності та мотивова­ної потреби для адаптації в довкіллі.

У системі мовлення реабілітація проводиться в напрямку формування передусім функцій мови (номінативної, комунікативно-організуючої та ідеа-торної) як передумов пізнавальної діяльності. Ме­тодичні логопедичні прийоми діагностики та корек­ції інтегруються відповідно до рівня розвитку та ураження сенсорного аналізатора (гнозису мови) та кінестетичного (праксису мови),а також струк­тури мови (фонетики, граматики, лексики). Най­більшу увагу відводять корекції названих парамет­рів мовної функції у домовному та передмовному періодах її формуванням також з урахуванням ло­калізації та сторонності органічного ураження нер­вової системи дитини.

Коли є необхідність уточнити гностичний роз­лад мовної функції (слух або мовний гнозис) про­водять дослідження слухових потенціалів, нейросенсорне обстеження.

У функціональній системі емоційно-комуніка­тивної сфери та особистості дитини реабілітація проводиться, починаючи від елементарних емоцій­них реакцій, пов'язаних з інстинктивними потре­бами, через   розвиток   емоційно-комунікативної інтеракції «мати-дитина» до вищих емоційних почуттів. У комунікативній сфері, яка інтимно пов'я­зана з емоційною сферою та розвитком особистості дитини, реабілітація проводиться з первинних комунікативних реакцій у немовлят через комуні­кації «мати-дитина-сім'я-фахівець» до формування потреби та способів комунікацій з оточенням.

Вивчення рис особистості, рівня її розвитку та формування можливостей пристосування дитини з органічним ураженням нервової системи до довкілля проводиться всіма фахівцями.

Індивідуальна програма реалізації особистої спроможності дитини до адаптації в середовищі обов'язково розробляється в тандемі «сім'я-дитина-фахівець» з урахуванням реальних можли­востей.

Таким чином, напрямок реабілітації дитини ви­значається індивідуальною реабілітаційною про­грамою, яка передбачає розвиток усіх функціо­нальних систем у цілому.

Участь фахівців різного профілю та застосу­вання відповідних реабілітаційних методик зале­жить від рівня розвитку чи ураження функціональних систем. З цією метою в центрі застосову­ються традиційні та нетрадиційні вітчизняні, зару­біжні методики реабілітації, причому, незважаючи на основну мету та завдання будь-якої з них, під час застосування реалізується комплексний підхід до кожної функціональної системи, що забезпечує підвищення ефективності реабілітації в цілому.

У центрі працюють за різними методиками (Войта-терапія, лікувальна гімнастика та ліку­вальний масаж, мануальна терапія, біомеханічна стимуляція м’язів, методики відновлювальної реа­білітації ортопедичного профілю та ін.),але мето­дичні прийоми в них спрямовані на роботу з кож­ною дитиною як з особистістю та етапне віднов­лення функціональних систем (моторика, сенсорика, емоційна, комунікативна сфери).

Методики соціально-педіатричного напрямку використовуються для всіх дітей, які потребують розвитку або відновлення функціональних систем до більш зрілого стану. Деякі з них запозичені з досвіду зарубіжних фахівців.

Методика усвідомлення через рух (М.Фельдекрайс) спрямована на поліпшення якості рухів тіла через їх усвідомлення.

Методика сенсорного інтеграційного ліку­вання (Д. Айрес) підвищує здатність дитини сприймати та організовувати сенсорну інтегра­цію, формує адаптативні  реакції відповідно до можливостей її нервової системи, що забезпечує спрямованість та поступальність мимовільних ру­хових актів і лежить в основі набуття практичних трудових навичок та соціалізації.

Монтессорі-терапія (М.Монтессорі, Л.Адерлік) зорієнтована на цілковите (комплексне) сприйняття, прискорення та вдосконалення роз­витку здібностей, вправності через збудження, іні­ціативи, сприйняття емоційних та сенсорних розвивальних процесів з перспективою можливості подальшої готовності до самовизначення, само­оцінки, саморегулювання в повсякденному житті.

Методика Холінг (фесхальттерапія) (М.Вельх. Н.Тімберґен) - це методика психоло­гічної корекції поведінки, контактності у спілку­ванні із зовнішнім соціальним середовищем, сти­муляції перцептивного та мовного розвитку, емо­ційних взаємин та розвитку уваги в дітей з аутичним синдромом, гіперактивністю та затримками психічного розвитку.

Реалізація партнерства «сім'я-дитина-фахівець» також проходить через певні етапи:

1)       ознайомлення рідних з проблемами адаптації дитини до довкілля;

2)  спільна розробка індивідуальної інтегральної реабілітаційної програми;

3)       навчання батьків методик реабілітації;

4)       соціально-психологічна підтримка сім'ї;

5)  визначення напрямків соціальної адаптації дитини: в сім'ї, навчальному закладі, довкіллі;

6)    розширене спілкування дитини з довкіллям (зокрема, через Інтернет та ін.);

7)   надання батькам психологічної допомоги, а в разі потреби, консультування у психіатра.

Отже, реабілітація дітей з органічними ура­женнями нервової системи має кілька аспектів (медичний, психологічний, педагогічний та со­ціальний), їхня взаємодія та вплив на відновлен­ня функціональних систем при порушенні роз­витку або ураженні мають бути адаптовані для кожної дитини.

Ефективність реабілітації відзначалася в спів­праці «дитина-мати-фахівець», розширилося коло спілкування та соціалізації дитини в довкіллі, підвищилася її пізнавальна та мовна активність, з'явилися передумови мотивацій для цілеспрямо­ваних рухів, що підтверджує правильність вибору напрямку медико-соціальної реабілітації.

версія для друку