Філіпова О. Епілепсія. Як навчитися з нею жити?

Епілепсія відома з найдавніших часів. У Давній Греції і Римі епіле­псію пов'язували з чарівництвом і магією і називали "священною хворобою". Вважалося, що боги насилали цю хворобу на людину, яка веде неправедне життя. Вже в 400 р. до н.е. Гіппократ написав перший трактат, присвячений епі­лепсії "Про священну хворобу". Найвідоміший лікар стародавності думав, що напади провокуються сонцем, вітрами і холодом, які змі­нюють консистенцію мозку. В епо­ху середньовіччя епілепсії бояли­ся, як невиліковної хвороби, що пе­редасться через подих хворого під час нападу. Водночас, перед нею схилялися, позаяк багато великих людей, святі і пророки хворіли на епілепсію. У наші дні епілепсія - це досить поширене захворюван­ня, на яке страждає майже 40 млн чоловік в усьому світі.

Що таке епілепсія?

Епілепсія — це порушення функції головного мозку, що виявляється раптовими, періодично повторювани­ми нападами.

Основні характерні риси епілептич­них нападів:

·        раптовість появи і припинення;

·        короткочасність;

·        періодичність;

·        стереотипність.

Напади часто також іменують па­роксизмами (це грецьке слово, що оз­начає раптове виникнення чи поси­лення ознак хвороби на відносно ко­роткий проміжок часу).

Зараз ми знаємо, що епілептичний напад — це результат спалаху електричної активності окремої ділянки головного мозку — епілептогенного осередку.

Приблизно в 60% випадків устано­вити причину виникнення нападів не вдається навіть після спеціального не­врологічного обстеження. У цих ви­падках прийнято говорити про ідиопатичну (котра виникає сама по собі, без видимої причини) епілепсію. При та­кій епілепсії, як правило, мають місце ще недосліджені хімічні зміни в кліти­нах головного мозку. В інших випад­ках напади є проявом якого-небудь захворювання головного мозку. До них належать запалення, травми, пух­лини, уроджені аномалії, отруєння, порушення обміну речовин і порушен­ня кровообігу мозку.

Причинні чинники появи нападів мають тісний взаємозв'язок із віком людини. Якщо напади з'являються до 20 років, то їхньою причиною, швид­ше за все, стало внутрішньоутробне ушкодження мозку плоду під час ва­гітності чи пологів. Після 25 років най­частішою причиною виникнення напа­дів бувають пухлини і травми голов­ного мозку, а в людей похилого віку — порушення мозкового кровообігу.

Питання про роль спадкоємної схильності в появі епілепсії залиша­ється спірним. Одні вчені віддають "пальму першості" в причинно-наслідковій низці спадкоємній обтяженості, інші обстоюють діаметрально проти­лежні погляди і віддають перевагу зовнішнім чинникам впливу.

Спеціально проведене досліджен­ня засвідчило, що ризик виникнення епілепсії в дитини у випадку хвороби одного з батьків становить 4-6%. Як­що ж епілепсія діагностована в обох батьків, то ризик появи нападів у ди­тини складає вже 10-12%. Найбільш високий ступінь ризику для дитини, у

батьків якої епілепсія триває з генералізованими приступами. Переважно у дітей епілептичні приступи виникають у більш ранньому віці, ніж у батьків. Однак слід зазначити, що наведені ві­домості носять загальний характер і в кожному конкретному випадку мають уточнюватися під час консультації в епілептолога чи генетика. Необхідно також пам'ятати, що успадковується не епілепсія, а тільки конституціо­нальна схильність до неї.

Що може спровокувати епілептичний напад?

Найчастіше причинами провокації нападу є:

— припинення прийому протисудомних препаратів;

— тривале позбавлення (депривація) чи зменшення часу сну;

— вжиття великих доз алкоголю. Якщо людина з епілепсією засне на 2-3 години пізніше ніж зазвичай, то в неї може початися напад. Якщо вона вирішить заповнити це більш пізнім пробудженням, то це не тільки не при­несе користі, але і може нашкодити. Слід пам'ятати, що надлишковий сон не менш шкідливий, ніж недосипання. Крім того, різке раптове пробудження від сну, викликане зовнішнім подраз­ником, також може спровокувати на­пад.

Деякі люди з епілепсією мають пі­двищену чутливість до впливу світла (фотосенситивність). Напади в цьому випадку можуть бути спровоковані як швидким переходом з темного про­стору у світле, так і різноманітним світловим мерехтінням (на відеоекрані, у вікні транспорту, що рухається, при катанні на атракціонах тощо).

Крім перерахованих, напади мо­жуть викликатися і багатьма іншими причинами. До їх числа входять: тем­пературний чинник, алергія, звуки, за­пахи, дотики, стрес, надлишок рідини, надлишок цукру, деякі ліки та інші фактори.

Кожному хворому слід постійно пам'ятати про причини, здатні викли­кати в нього напад, і намагатися уни­кати їх. Успіх лікування приступів зде­більшого залежить від того, наскільки усунуті причини, котрі їх викликали.

Епілептичні напади дуже різнома­нітні у своїх проявах — від важких за­гальних судом до непомітного відклю­чення свідомості. Відомо більше ЗО ти­пів епілептичних нападів. Нині для їх­ньої систематизації використовується Міжнародна класифікація епілепсії й епілептичних синдромів. Ця класифіка­ція виділяє два головних види нападів — генералізований (загальний) і пар­ціальний (осередковий, фокальний).

Легкі напади епілепсії можуть ви­глядати як моментальна короткочасна втрата зв'язку з навколишнім світом. Атаки можуть супроводжуватися лег­кими посмикуваннями вік, обличчя і почасти бувають непомітними для оточуючих. Може навіть скластися враження, що людина на мить ніби за­мислилася. Більш того, навіть сама людина може не знати, що в неї щой­но стався напад епілепсії.

Епілептичному нападу нерідко пе­редує особливий стан, що називаєть­ся аурою (з грецької — вітерець). Прояви аури дуже різноманітні і за­лежать від того, в якій ділянці мозку розташована епілептогенна ділянка: це може бути підвищення температу­ри, занепокоєння, запаморочення, стан "ніколи не баченого" чи "уже баче­ного" тощо.

Важливо розуміти, що людина під час нападу нічого не усвідомлює і не відчуває ніякого болю. Напад триває лише кілька хвилин.

Як надати першу допомогу під час нападу?

Під час нападу необхідно: зберігати спокій, не намагатися на­сильно стримувати судомні рухи; за можливістю укласти людину з нападами на рівну поверхню, підкла­сти їй під голову що-небудь м'яке, розстебнути комір і звільнити від тіс­ного одягу; не переміщувати людину з того місця, де трапився напад, якщо тільки воно не є небезпечним для життя (гострі кути, вода тощо); повернути голову на бік для запо­бігання западанню язика і попадання слини в дихальні шляхи, а у випадках виникнення блювоти, обережно по­вернути на бік усе тіло; ні в якому разі не намагатися роз­тискати зуби якими-небудь предме­тами; не робити штучного дихання чи масажу серця; не давати ніяких ліків чи рідини че­рез рот.

Судоми припиняться самі по собі за кілька хвилин. По закінченні нападу потрібно дати людині можливість спо­кійно отямитися і, у разі потреби, вис­патися. Нерідко на завершенні нападу може виникати сплутаність свідомості і слабкість, і має минути якийсь час (зазвичай від 5 до ЗО хвилин), після якого людина самостійно зможе вста­ти. Якщо напади тривають більше 5 хвилин, у хворого утруднене дихання, чи він одержав травму, чи це вагітна жінка, то необхідно викликати "швидку допомогу".

Відразу після нападу можливе за­стосування призначених лікарем протисудомних препаратів, але не через рот, позаяк людина не здатна їх про­ковтнути, та й їх протисудомний ефект настає нескоро — за 20-30 хви­лин. Краще буде ректальний метод уведення препарату — мікроклізму (препарат, як правило, діазепам 0,2-0,5 мг/кг, розчинюють в 50 мл теплої кип'яченої води). Протисудом­ний ефект діазепама настає через 5 хвилин і досягає максимуму в межах 15 хвилин.

Як лікувати епілепсію?

Лікування епілепсії ставить своєю метою домогтися повного припинення нападів, оскільки часто повторюва­ні напади мають руйнівний вплив на здоров'я, а також несуть у собі потен­ційну небезпеку одержання травми, яка часом становить загрозу для жит­тя. Якщо напади супроводжуються до того ж порушенням свідомості, то зго­дом можуть розвинутися зміни в ро­зумових здібностях, погіршитися пам'ять і концентрація уваги. У школя­рів це, як правило, супроводжується складнощами у навчанні, а в дорослих — професійними проблемами. Крім безпосередньої шкоди здоров'ю, на­явність у людини нападів створює низку проблем соціального характе­ру. Наприклад, якщо напад відбувся при сторонніх свідках, то ймовірно, у них сформується негативне ставлен­ня до цієї людини. Близькі теж боять­ся нападів і не завжди можуть до них звикнути. Та й сама людина з епілеп­сією у разі зростання кількості напа­дів почувається дедалі більш ізольо­ваною, відірваною від людей, у ре­зультаті чого розвивається комплекс меншовартості.

На жаль, попри сучасні досягнення в галузі лікування епілептичних напа­дів, не всі люди з епілепсією одержу­ють адекватну терапію. Навіть у роз­винутих країнах із високим рівнем ос­віти населення є ще чимало людей, котрі відмовляються від лікування на­падів через побоювання шкідливого впливу ліків і незнання сучасних можливостей протиепілептичної те­рапії. Незважаючи на всі зусилля, що докладаються різними гро­мадськими і професійними органі­заціями щодо інформування і ме­дичної освіти населення, ще зберіга­ються поширені упередження щодо епілепсії. Досить багато людей з епі­лепсією, котрі бажають лікуватися, віддають себе в руки знахарів, на­родних цілителів і шарлатанів. Це тим більше неприпустимо, оскільки епілептичні напади зараз добре під­даються медикаментозному лікуван­ню, і шкода, заподіювана дуже сум­нівними нетрадиційними методами лікування, виявляється почасти незрівнянно вищою за очікуваний ризик побічного впливу лікарських препа­ратів.

Чи виліковна епілепсія? Якщо взяти за норму відсутність нападів протягом не менше ніж 5 років після припинення прийому препаратів, то можна сказати, що епілепсія виліковна. Існує загальне положення, відповідно до якого чим раніше вдається позбутися нападів, тим більше шансів на повне одужання. І, навпаки, якщо відразу після появи нападів не вдається підібрати опти­мальну терапію і припинити їх, шанси на одужання зменшуються. Найбільша імовірність повного одужання (близь­ко 80%) існує при таких формах, як епілепсія дитячого віку з роландичними піками, епілепсія з генералізованими нападами. При інших формах епілепсії ця ймовірність зменшується. Приблизно в 50% хворих, що одержу­ють лікування, напади не повторюють­ся у віддаленому періоді, у 30% напади трапляються рідше і відбуваються менш інтенсивно, і в приблизно 20% випадків напади не піддаються меди­каментозній терапії, але їх можна поз­бутися завдяки хірургічному втручан­ню чи стимуляції блукаючого нерва.

Життя з епілепсією – це корисно знати

У людини, яка хвора на епілепсію чи в якої є рідні з такою недугою, дуже часто виникають сумніви: що їй робити в тій чи іншій ситуації, що дозволено, а що заборонено при такій хворобі? Ми спробуємо в цьому розділі відповісти на найбільш поширені запитання.

Чи викликає епілепсія психічні проблеми?

Епілепсія не належить до захворювань психіки. У людей з епіле­псією, дійсно, можуть бути психічні проблеми, але вони, як прави­ло, або є наслідком супутніх захворювань мозку (атрофія мозку, пу­хлина), або викликані побічною дією протиепілептичних препаратів, чи ж соціальними проблемами. З-поміж існуючих психічних про­блем у людей з епілепсією переважають зниження інтелекту і пору­шення поведінки. На жаль, іноді з боку оточуючих хворим доводить­ся відчувати відчуження, глузування, що ще більше поглиблює їхній стан.

Чи потрібно повідомляти друзям і колегам про свою хворобу?

Багато хто побоюється, що знайомі, довідавшись про епілепсію, різко змінять своє ставлення до вас чи вашої дитині. Таке, звичайно, іноді трапляється, однак розповісти про хворобу необхідно для то­го, щоб близькі чи друзі змогли надати необхідну допомогу під час нападу. На роботі слід поінформувати керівництво лише в тому ви­падку, коли напади можуть перешкодити роботі, чи викликати ава­рійну ситуацію з загрозою для життя. Шкільному вчителю також ба­жано повідомити про напади, якщо є ймовірність появи їх у школі.

Чи може хворий обходитися без опіки близьких?

Коли оточуючі (близькі, лікар, опікуни) зможуть бути упевнені, що хворий не використовує факту свого захворювання як привід відсторонитися від суспільства, а готовий відповідати сам за себе в тому ступені, на який здатний, то вони зобов'язані надати йому пов­ну самостійність і припинити опіку. Прийняття допомоги з боку близьких, котрі хочуть полегшити хворому життя, роблячи що-не-будь, чи вирішуючи за нього, є оманною пасткою. Хворий звикає до такого становища і надалі розплачується за це втратою власної ак­тивності, самостійності і здатності нести за себе відповідальність. Тому необхідно поступово привчати хворого самостійно приймати пігулки, контролювати планові відвідування лікаря і, за можливістю, йти до лікаря самостійно. Ці правила не є універсальними, тому кожний має визначитися, в чому він може і хоче бути самостійним. Якщо з цього приводу усе-таки виникають сумніви, то краще пора­дитися про це зі своїм лікарем. » Як взаємозалежна епілепсія із сексуальним життям? і Сексуальна поведінка — важлива, але дуже особиста частина життя для більшості чоловіків і жінок. Дослідження засвідчили, що приблизно в третини людей з епілепсією незалежно від статі спо­стерігаються сексуальні проблеми. Основними причинами сек­суальних порушень є психосоціальні і фізіологічні чинники.

Психосоціальні чинники:

·        обмежена соціальна активність;

·        недостатнє почуття власної гідності;

·        неприйняття одним з партнерів факту наявності епілепсії в іншого.

Психосоціальні чинники незмінно викликають статеву дисфунк­цію при різних хронічних захворюваннях, і є також причиною сек­суальних проблем при епілепсії. Наявність нападів часто призводить до відчуття уразливості, безпорадності, неповноцінності і заважає встановленню нормальних стосунків із партнером. Крім того, багато хто побоюється, що їхня сексуальна активність може спровокувати напади, особливо в тих випадках, коли напади викликаються гіпервентиляцією чи фізичною активністю.

Відомі навіть такі форми епілепсії, коли сексуальні відчуття висту­пають компонентом епілептичного нападу й у результаті формують негативне ставлення до будь-яких проявів статевих потягів.

Фізіологічні чинники:

порушення функції структур мозку, що відповідають за статеву поведінку (глибинні структури мозку, скронева частка);

·        зміна гормонального тла внаслідок нападів; ;

·        збільшення рівня гальмових речовин у мозку;

·        зниження рівня статевих гормонів унаслідок прийому препаратів.

Зменшення статевого потягу відзначається приблизно в 10% лю­дей, що одержують протиепілептичні препарати, переважно барбіту­рати. Досить рідкісним випадком при епілепсії є підвищена сексуаль­на активність, що є не менш серйозною проблемою.

При оцінці сексуальних порушень слід ураховувати, що вони та­кож можуть бути результатом неправильного виховання, релігійних обмежень і негативного досвіду раннього статевого життя, але, най­частіше, причина — це порушення взаємин із статевим партнером.

Які проблеми можуть виникнути при відвідуванні дитиною дит­садку?

Проблеми починаються з того моменту, коли вам просто відмо­вляють у прийомі дитини до дитсадка. Однак це цілком обґрунтовано в тому випадку, коли в даному дитячому закладі дитині не можуть бу­ти забезпечені належний догляд і увага. Досить вагомими причинами відмови є часті напади в дитини, фізична чи психічна затримка в ро­звитку. Якщо ж у дитини напади протікають у легкій формі, і вони до­сить рідкісні, а затримка розвитку слабо виражена, то відмова у відві­дуванні дитсадка є необгрунтованою. Проте, попри зазначені склад­нощі, було б корисніше віддати дитину не в спеціалізований, а в зви­чайний дитячий садок, оскільки виховання і спілкування в середовищі не обтяжених недугою однолітків може виявитися цілком достат­нім для наступного соціального становлення. Але якщо в дитини ви­ражена затримка розвитку, то спеціальний догляд і заняття з нею мо­жливі тільки в спеціалізованому дитсадку.

Як допомогти правильному соціальному становленню дитини з епілептичними нападами?

Надайте дитині якнайбільше самостійності, оскільки це — фун­даменті! подальшого дорослого життя. Безумовно, спокійніше, коли дитина завжди "на очах", але набагато важливіше за вашу самозаспо­коєність дати дитині шанс стати в майбутньому повноцінною люди­ною, що не потребує постійної опіки близьких. Як здорові діти само­стійно пізнають світ і діють, виходячи з власного досвіду, так само повинні пізнавати світ і діти з епілепсією, як би важко не було їхнім батькам.

Ніколи не слід використовувати епілепсію як привід уникнути яких-небудь неприємних чи просто небажаних для вас чи дитини дій. У родині не потурайте дитині з нападами і не надавайте їй особливо­го статусу порівняно з братами і сестрами. Вона так само може вико­нувати доручення по дому — допомагати в прибиранні, митті посуду тощо. Напади не повинні бути використані як привід для ухилення від неприємних обов'язків. Інакше, звикаючи в дитинстві до подібних ви­вертів, їй і надалі захочеться ними скористатися у важких ситуаціях, що, у свою чергу, може призвести до психічних проблем, пов'язаних із небажанням "розлучатися" із нападами.

Яким спортом можна займатися?

К Спорт є важливою і необхідною складовою в житті будь-якої родини. Спорт — це можливість широких контактів з іншими людь­ми, можливість відчути й оцінити власну силу, спритність, уміння. Крім того, це значний крок у формуванні самостійності і життєвої активності.

Однак рішення про заняття тим чи іншим видом спорту слід прий­мати з огляду не стільки на позитивні аспекти, скільки на частоту на­падів, час їхнього виникнення і ступінь небезпеки в зв'язку з цим власне спортивної дисципліни. У разі частих нападів не можна займатися такими видами спорту, що небезпечні травмами, як наприклад, ЦІгартивна гімнастика, акробатика, бокс, боротьба, верхова їзда, ве­лоспорт, стрибки у воду, підводне плавання, гірські лижі, альпінізм. Якщо ж напади відбуваються у сні, або в момент пробудження, мож­на піти на компроміс і вибрати вид спорту з мінімальним ступенем ри­зику, наприклад, художню гімнастику, аеробіку, спортивні ігри (футбол, волейбол, ручний м'яч).

У школі на уроках фізичного виховання, якщо в дитини немає нарадів, можна під наглядом учителя займатися фізкультурою.

Правильне дотримання рекомендацій щодо вибору виду спорту зводить до мінімуму ризик одержання травми під час спортивних за­нять.

В яких випадках дозволяється плавання? Для людей з епілепсією заняття плаванням істотно обмежені в си­ру їхньої несумісності з ймовірними нападами. Напад у воді, безумов­но, небезпечний для життя, але слід зазначити, що таке трапляється досить рідко. При допуску до плавання людини з епілепсією необхідно враховувати такі моменти: не можна плавати при частих неконтрольованих нападах, загальному нездужанні чи при передчутті нападу;

·        не рекомендується плавання в холодній воді; не можна стрибати у воду з вишки і поринати; необхідно вибирати спокійний час у басейні й уникати великого скупчення людей і різних свят на воді;

·        бажано мати яскраво пофарбовану плавальну шапочку, що по­легшує нагляд;

·        заняття плаванням людині з епілепсією рекомендується проводи­ти в парі з іншою людиною (так званий "метод близнюків") чи під на­глядом.

Якщо той, хто здійснює нагляд, не в змозі допомогти, то слід пла­вати в місцях з невеликою глибиною й біля краю басейну.

Чи шкідливо дивитися телевізор?

Перегляд телевізора може викликати напади приблизно в 1% лю­дей з епілепсією, що мають підвищену чутливість до дії світла. Такі на­пади називаються фотосенситивними. Якщо вони погано піддаються лікуванню, то при перегляді телевізора слід дотримуватися таких пра­вил:

·        розташовуватися не ближче 2-х метрів від екрана;

·        надавати перевагу меншим розмірам телевізійного екрана;

·        використовувати телевізори з високою частотою розверстки (100 гц);

·        розташовуватися під час перегляду так, аби рівень ока не був ви­щий за рівень екрана;

·        дивитися телевізор в освітленому приміщенні;

·        закривати одне око при перегляді калейдоскопічних зйомок, спа­лахів, аби зменшити ефект мерехтіння;

·        використовувати для управління телевізором дистанційний пульт.

Чи небезпечно працювати за комп'ютером?

Припущення про провокуючий вплив на напади роботи за комп'ютером сильно перебільшені. Однак у людей з підвищеною чут­ливістю до світлових мерехтінь такі побоювання виправдані, хоча ка­тегоричним протипоказанням для роботи з комп'ютером вони не є. При правильно підібраному лікуванні і дотриманні низки захисних за­ходів можна не позбавляти людину задоволення (чи необхідності) ро­боти за комп'ютером. При цьому бажано дотримуватися деяких пра­вил:

Відстань від очей до екрана монітора має бути не менше 35 см (для 14-ти дюймових екранів);

Екран монітора повинний бути чистим із правильно відрегульова­ними параметрами зображення.

Комп'ютер має бути встановлений у світлому приміщенні.

Монітор слід розташувати так, аби уникнути відблисків від вікон чи інших джерел світла.

При виборі монітора віддавати перевагу стандарту SVGA з часто­тою розверстки не менше 60 гц.

Виключити інші монітори чи телевізори.

Уникати програм, що використовують велику частину екрана як світле тло, чи зменшити робоче вікно програми зі зміною тла вікна на менш контрастне (бажано з наявністю зелених тонів).

Уникати розглядати дрібні деталі зображення на екрані з близької відстані.

Намагатися не працювати за комп'ютером у збудженому чи пе­ревтомленому стані, при недосипанні, чи в стані алкогольного сп'яніння.

Слід ураховувати, що комп'ютер може стати важливим чинником соціального становлення людини з епілептичними нападами. За допомогою комп'ютера можна працювати з навчальними і пізнаваль­ними програмами, одержувати цікаву інформацію, спілкуватися з однолітками тощо, без чого важко уявити сучасне життя. Крім того, вміння працювати на комп'ютері в останні роки є обов'язковою вимо­гою при прийомі на роботу.

Олександра ФІЛІППОВА

Джерело: журнал Соціальне партнерство, № 11 (12), 2005

версія для друку